Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
23.01.2016 05:41

Бувають друзі мов шнурки шовкові: розв’яжуться і підведуть

Ще раз про комуністичних пнів у літературному процесі. Відгуки відомих людей і читачів на попередню публікацію з цієї важливої теми.

Якщо життя, це театр, то література –  розмаїття можливих сценаріїв, з яких завжди гоже щось почерпнути для власного буденного досвіду. І хоч жодна книжка – не текст для заучування ролі на майбутнє, завжди жадається знати, а що ж є кращого на ринку загуслих у книги думок для зарядки підсвідомості. Саме для цього й придумано держаний Комітет з оцінювання найкращого в мистецтві й літературі. 15 січня ц.р. у статті «Хто прибере комуністичні пні на літературному проспекті України» я заявив про те, що присудження високих Шевченківських премій, під проводом геніального поета, але примітивного лакея ленінських людиножерних ідей, коли номінантів, як у пріснопам’ятні комуністичні часи вибирають не за оцінкою створеного, а призначають подеколи ще до конкурсу, є не що інше, як у вільному, демократичному суспільстві користуватися старими партійними конюшнями часів Брежнєва й Щербицького.

                Я, здається, потрапив у яблучко. Або трусонув дерево, плоди на якому вже явно перезріли. На мій публічний поштовх, з преси так і посипався град нищівної критики на бездіяльність, безвідповідальність осіб, що формують нині уже згадуваний Комітет. На те, що він нині абсолютний анахронізм часу і державний орган, який підпадає під негайну декомунізацію. Бо це нині фактично неформальний офіційний структурний підрозділ, який щонайбільше впливає на формування духовності суспільства, визначення репутаційних засад країни. Адже по тому, якому твору ти аплодуєш, вельми легко визначити, ти раб чи вільна, розкріпачена людина. То чи ж може нам нав’язувати свої ідеали комуніст, якщо він навіть Борис Олійник?

                Скажімо, газета Національної спілки письменників «Літературна Україна» у № 2 від 21 січня 2016 року, буквально в своєму шпігелі, крупним шрифтом написала, що «минулорічна робота і процедура обрання лауреатів Національної премії імені Тараса Шевченка показали, що головна державна премія нашої країни більше не може існувати ні з таким складом Комітету, ні в такому вигляді…». Нарешті зрозуміли. А далі подано лист до глави держави за підписом лауреатів цієї премії Юрія Мушкетика, Івана Марчука, Раїси Іваничеко, Олеся Лупія, Володимира Моренця, Анатолія Паламаренка. В ньому фактично все те, про що я написав раніше, лише доповнено новими фактами бездіяльності Комітету замшілих комуністів Олійника-Сизонека.

                Газета ж подає і свіжо розроблений начебто цією ініціативною групою новий проект положення про Національну премію імені Тараса Шевченка. Тим часом  на мою адресу надійшло чимало відгуків на публікацію про комуністичних пнів на ниві літературного процесу. Ось, як люди відгукуються на порушені в мої публікації проблемах. Читайте:

 

Bogdan Chufus

15 січня о 6:10

 

Пане Олександре,дуже Вам дякую за цю статтю! Згоден з Вами АБСОЛЮТНО!І не тільки я! Більшість українців! Сизоненко,Олійник,Стус Дмитро...Костюченко...В якій біді не лише наша економіка, культура,медицина,коли навіть НАЙВИЩІ держпремії з-під поли видають відверті комуняки Олійник і Сизоненко,випадкові люди,а власне,вороги.І що робити к тім комітеті 93-річній людині? Це не знущання? Ще раз Вам дякую.


Nina Saveleva

15 січня о 7:55

 

Справедливо, гостро, і Вам це болить ... Дякую!

 

Віталій Матяш

15 січня 2016 р. 11:04

Українська гуманітарна еліта надзвичайно ослаблена інтелектуально, політично, організаційно! Рівень дезорганізації нашої гуманітарної еліти жахливий! Ми його просто не можемо до кінця усвідомити! За 25-ть років державної незалежності наша еліта так і не змогла вибороти державний статус української мови. Цей статус заперечується сумнозвісним мовним законом "Колісніченко-Ківалова", що повноцінно діє й понині. Ганьба! Борис Олійник, який зганьбив себе довготривалим перебуванням в керівних органах злочинної КПСС , який паплюжив світлу постать демократа Горбачева, називаючи його агентом диявола, який виступав супроти розвалу імперії зла - СССР й понині керує Деркомітетом з Шевченківських премій.Про яку декомунізацію душ серед мільйонів посрадянських українців можна говорити, коли такі комуністичні кадри й понині керують літературним процесом в Україні? Якщо ситуацію в українській економіці можна розглядати як драму нашого народу, то ситуацію в культурі і в літературному процесі, слід визначити як трагедію!


Віктор Жадько

15 січня о 10:46

 

Сашко -молодець: починаючи з назви й проблему, яку ти професійно розкрив. Я свого часу здуру також поперся до цього корита, але переконався, що там не тільки не читають, там навіть і не знають, які подаються роботи - все формально. А претенденти ж стільки мук та переживань проходять, щоб їх тільки висунули товариші по перу. Справді - а судді хто?

 

  

Володимир Тимошенко

15 січня о 13:57

 

Шановний земляче! Прочитав Вашу попередню статтю, як я ii про себе назвав "Клембiвська трагедiя", ( Ви iсьогоднi про це згадали), серце стислося. Стало соромно за всiх нас - людей! СпасибI за те, що не залишаете без уваги такi болючi питання. I ця стаття теж актуальна, особливо з огляду на подii, що розгортаються на пiвднi i cходi Украiни. Проте, менi здаеться, Ви тут передали трохи докорiв за минуле окремих Ваших колег. А життя, воно ж у всiх було при рiзних обставинах. ВзагалI кидати камiння в минуле,- справа невдячна. Нашому суспiлиству сьогоднi так невистачае толерантностi, умiння прощати один одному. Це значить, що не потрiбно боротися з 5 колоною, але лише з тими, хто сьогоднi стоiть на антиукраiнських позицiях. А минуле у нас всiх неоднозначне. ДеякI гарячi молодi полiтики готовi переслiдувати лише за те, що жив в Радянському Союзi! Вибачаюсь, але це моя позицiя. В лiтературному мистецтвi я не дока. З повагою i найкращими побажаннями В.А.


 

 

Андрій Авдєєнко

15 січня о 17:34

 

Да пан Одександр, стаття Ваша гарна. Я готую відповідного листа до Прем'єр-міністра і міністра освіти, якого підпишуть Левко Лук'яненко, Степан Хмара, генерал Скіпальський. І Вам запропоную на підпис. Можливо Ви щось від себе туди добавите.

 

Zoya Sharykova

15 січня о 20:23

 

Гостро, принципово, актуально! Дуже багато слушних думок. А якщо правда, що члени Комітету не читають номінованих творів, то це взагалі за межею порядності й розуміння!. Цілком очевидно, що цю систему треба міняти. Але ви ж бачите, як у нас ідуть зміни? І як їх хочуть...

 

Анатолій Грищук

15 січня о 21:16

 

Прочитав. Думаю. Я уважно ознайомився з претендентами на Шевченківську премію у 2016 році. Майже нікого не знаю. А щодо видавництва книжок: Лягаю і встаю думаючи про те, де дістати гроші, щоб видати 8 написаних дитячих книжок. Не соромлюся, вихожу з книгами на Андрііївський узвіз, приймаю участь у книжних ярмарках. Але, цих грошей дуже мало. Я підписував Маніфест української інтелігенції, яку Іван Драч уміло використав для проходження у Верховну Раду. Об'єкт для українських офіцерів? На жаль.... зневіра, байдужість, відсутність моноліту і т.п. Ваші дописи, читаю з великим задоволенням. Приймав участь у створенні багатьох громасько-політичних організацій. Зразу появляється людина, після якої виникають сварки, розколи...Чому так відбувається, Ви самі добре знаєте. Треба думати!

 

Vasily Kizka

15 січня о 21:49

 

Пане Олександр, про Наконечного сказали дуже влучно. Дякую.

 

Тарас Марусик

16 січня о 3:35

 

А це - мій матеріал про Дмитра Стуса «ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ – СТУС? ТИ ЗНАЄШ ПРО ЦЕ ЧИ НІ?» http://cun.org.ua/nid/487--21--03--2013--12.pdf

 

about:blank

   

Оксана Деркач

16 січня о 11:44

 

Погоджуюсь з усіма думками автора. Об'єктивно і чесно. "Стайні" вже давно треба почистити, щоб не смерділи

  Шановний пане Олександре, щиро дякую за громадянську позицію

і слушний виклад актуальної теми.

"Я, приміром, хочу знати, скільки балів за який твір, якому автору виставив кожен з експертів. У тому числі, Стус, Костюченко, Сизонеко. Як і за кого голосує Б. Олійник".


***

     Я також і багато хто з небайдужих громадян хочемо мати відповідь

на це питання. Але... але це лише здається, що поРошен і Ко про це не знають і не мають до цього відношення.

  Проте насправді, -- все, що відбувається в Україні у сфері ідеології, залишається виключною прерогативою Москви. В тім -- і в керуванні

мистецтвом (не у всьому, але великою мірою). 

У кожному разі, "робота" з виставляння дороговказів на творчість і творчі особистості є важливою ділянкою російських впливів в Україні.

  Підтвердженням цього є показове ігнорування і невтручання,

яке виявляють українське мінкультури і адміністрація "президента" до 

знакових ситуацій, організацій і фігур, що допомогають збереженню

збільшовиченої архаїчності (тобто саботажу розвитку науки, культури і демократії) на догоду інтенціям фірми "Путіна-Лаврова енд Компані".

            З повагою, Євген Ґолибард.

               WEB:  http://www.plukr.org

 

16/01 2016

Шановний Олександре!

Дякую за листа щодо присудження Шевченківської премії. Згоден з Вами

повністю. Якщо справді, не дай Бог, станеться, чого більшість боїться

(г.Грабович), тоді точно треба буде ставити крапку в історії Шевченківського

комітету.  Всі бояться, але мало хто висловлює свою точку зору на ганебну ситуацію, яку

маємо. Такі ми...

З повагою      В.Абліцов.


Gina Lambor

17 січня о 13:27

 

Пане Олександре, окрема подяка вам за ці слова: " У триваючому процесі декомунізації ми чомусь головну увагу звертаємо на зовнішні чинники – пам’ятники, назви вулиць, майданів, заборону символіки компартії, її прапорів, гасел, поєднання серпа і молота, тому подібного. " Сюди можна віднести і фарбування парканів і кожної собачої будки у жовто-блакитне. Я це називаю флешмобство. Щодо кадрової політики, то в порошенка вона більш, ніж дивна. Але це, якщо його сприймати як нормальну людину, якою він не є. Він зрадник і вбивця.

 

Олександр Скіпальський

17 січня о 18:20

 

Дякую, чудова і правдива оцінка. Навколо нас дуже багато людей з роздвоєної свідомістю. Це імперська і радянська побутова шизофренія . І ніхто не лікує. Пишіть!

   

Олександр Скіпальський

18 січня о 16:32

Шановний пане Олександре! Вчора на сторінці у фейсбуці в коментарі, я коротко повністю підтримав Вашу позицію. Синдром холуйства ,меншовартості і прислужницьтва , є нашим слабким місцем у процесі державотворення . ЦЕ ПЛАТА ЗА ВІДСУТНІСТЬ У 25-27 ПОКОЛІНЯХ УКРАІНЦІВ ВЛАСНОІ ДЕРЖАВОТВОРЧОЇ ЕЛІТИ І ДЕРЖАВИ.   Ці травми генетичного коду потрібно вилікувати системно і цілеспрямовано з участю кращих вчених у галузі розвитку свідомості людини. Природа передбачлива, вона дозволяє зміну коду на протязі одного-двох поколінь. Героїчні прояви патріотизму молодих українців у добровольчому і волонтерському русі ,як найкраще це підтверджує,Це стратегічне завдання,для його досягнення потрібно вирішити низку питать імплентації у владний механізм Украіни твердих за духом і не продажних хлопців. Орієнтація на конкретних,перевірених життям персоналій,а не в якості індульгенції за чудові обіцянки політичним брехунам. Форма створення кола розумних і патріотичних людей, інший варіант: природний рух розвитку суспільства може бути перехоплений ворогами, В конкретному випадку щодо засилля колишніх і не позбавлених імперсько-комуністичного вірусу холуїв в тому числі комітеті, жорстко вимагати їх усунення від Кириленка,котрий позиціонує себе з украінським патріотизмом, Тисну руку! О.С

 

about:blank

   

Борис Солдатенко

17 січня о 19:09

 

Пане Олександре, уважно подивився на вашу статтю. На мій погляд, розумні думки щодо питань літературного цеху України. Чомусь подумав про те чому ніхто з вас не давав оцінок великому письменнику (якого як письменника ніхто не знає) В.Яворівському, а вот про комуняку Б.І. Олійника написали. Пам'ятаю як негативно оцінювали Л.В.Костенко. А сьогодні визнано що вони є класиками сучасної української поезії. Мені здається що сьогодні багато людей, займаючи посади, намагаються прикрити свою безліку діяльність критикою "папєрєдніков" Чим це закінчилось для діяча сучасності Азарова ви напевно знаєте.Народились ви в Радянському Союзі де ми жили, працювали, інколи помилялись але намагались чесно робити свою справу. Чомусь пригадав слова П.Г. Тичини:"Бувають друзі мов шнурки шовкові, розв'яжуться і підведуть."  

***

Вельми шановний Олександре Олександровичу, ваш лист – це такий собі конспект і моїх роздумів і настроїв, які болять мені (фізично!), як і Вам.

Отож, я не буду переконувати Вас у Вашому  ставленні до кашоварні не лише в лауреатському комітеті Ілліча (Борисовому),  а й взагалі в більшості, якщо не у всіх преміальних комітетах імені

нижче рангових класиків і під класиків. Особисто мені не зрозуміло ролі України   в організації літературного процесу в Україні. Як на мене,

процес, у переважній більшості, настільки самодіяльний, що якби не її структура (здебільшого на папері ) -  голова НСП, його замісники та зав відділами, секретарі, президія, приймальні комісії, літоб’єднання, голови обласних , то...  Дивом лишаються «на плаву» журнали, альманахи, газети, радіо проекти. Щодо видання книжок, то це чи не найжвавіша частина в літ процесі. Сотні цих видавництв-катапульт викидають у світ скільки «книжкового продукту» - були б у бажаючих видатись гроші на придбання

ISBNок та на друк. У більшості наклади таких  книжок наскільки мізерні, що не завжди вистачає для бібліотек, шкіл одного району. Щоправда, «маститі», видаються хоч і «розкішніше», але проблеми з реалізацією теж

проблеми.

Та повернусь до Шевченківських премій.

Якби я особисто не був знайомий з творчістю багатьох уже лауреатів цієї високої відзнаки й тих, хто претендував на неї, то, можливо, байдуже б ставився до цього. А так.

Я добре знайомий з творчістю Олега Чорногуза. Знаю й те, що Комітет (мається на увазі Борис Ілліч Олійник) тричі «зарубував» його кандидатуру на цю високу й уповні заслужену нагороду. Хай назвуть  Олійник і «компанія» рівню  Олегу Федоровичу. Особисто моя думка: Б. Олійник той пень, якого слід було б викорчувати разом КП (б)У.

Мене дивує й обурює позиці Драча, Павличка, Жулинського, Слабошпицького, Мушкетика...  і багато, багатьох інших світил і корифеїв. Вибачте, але вони для мене є ХОХЛАМИ, лакузами.

І насамкінець.

Олександре Олександровичу, я вважаю, та й Ви, я думаю теж, що Олег Чорногуз гідний і премій Тараса Шевченка, і високого звання Героя України. Я назву лише дві його книги – сатиричний роман «примхи долі, або велика гра» і публіцистики «Діти колонії».

Хто із сьогоднішніх Шевченківських лауреатів і Героїв України похвалиться чимсь подібним.

15 квітня цього року Олегу Федоровичу Чорногузу виповнюється 80.

Я прошу Вас як відомого й заслуженого журналіста, мужню людину порушити питання про відзначення  Олега Федоровича перед Президентом України.

Якщо в чомусь не правий, вибачайте

З пошаною, В. Назаренко (Назар Діброва)

 ***

  В електронному вигляді запропонований проект нової версії Шевченківського комітету можна прочитати тут.  

 

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
Контакти
E-mail: [email protected]