Бездарність української дипломатії має чимало вимірив, але найпереконливіше її незграбність виглядає на фоні абсолютного ігнорування британської складової в тиску на Росію…
Я давно наполегливо івперто пишу в своїх блогах, говорю у виступах як політолог на телеканалах «112.ua»та Newsone про те, що нинішнє українськеначальство тупо програє, ігнорує інтересами України, не використовуючи вміжнародній політиці, у боротьбі проти московітських окупантів англійськукарту. Насамперед бездарно легковажачиможливістю залучення до формату переговорів замість цього зловісного «нормандськогоквартету», який уже загнав Україну у жахливе мінське мінне поле, незмірні політичнірезерви Великобританії. Зокрема, як одного із гарантів будапештського (1994 р.)меморандуму безпеки, для держави, котра позбулася ядерної зброї, гарантуючи своїмавторитетом нам мир і недоторканність суверенної території.
На сьогодні англійці чи не найбільш поінформовані з числазарубіжних громадян, європейців, зокрема, про ординську, бандитську суть рашівськоївлади. Хоча б тому, що у Лондоні і інших містах туманного Альбіону осіло чи ненайбільше утікачів від російського правлячого режиму. Тому, що тут тривалий часмешкав найзапекліший особистий ворог Путіна Борис Березовський. Тому, що пресай телебачення Великої Британії і по нині в деталях розповідає про знищення заособистим завданням московського керманича колишнього кагебіста Олександра Литвиненкау Лондоні радіоактивним полонієм-210, використовуючи в публікаціях і передачах фактикремлівської інквізиції, перевірені англійським судом над злочинцями. Нарешті, прем’єр-міністр Великобританії Девід Камерон є найпереконливішим серед керівниківЄвропи і світу критиком дій Кремля, і все це з відвертим сарказмом беззастережно«ліпить» В. Путіну в очі. Той усяко його уникає.
Примітивні й недалекоглядні українські керманичі цьоговсього наче й не помічають, не враховують в дипломатичній діяльності. Більш якпівтора роки Україна не мала в Лондоні посла. Напевне, займаючись виключновласним бізнесом на робочому посту, наш головний пан П., все не знаходив часупризначити керівника амбасади у Великобританії, паралізуючи тим самимдіяльність українського посольства на туманному Альбіоні. Маленький же жміністр закордонних справ, напевне, просто боявся порушити спокій наанглійському напрямку.
Не дивно, що коли «до рук» представниківукраїнської діаспори у Лондоні 23 жовтня ц.р. трапився один з очільників влади зКиєва – Андрій Парубій, перший заступник Голови Верховної Ради України, йоголедве не потоптали розлючені наші британці. Дивіться й слухайте про цетут, а також тут.
Тим часом, П. Порошенко, вчепившись у фалди піджака фрау Меркель і повсякчаспанібратське обнімаючись із мсьє Олландом, либонь, боявся потривожити спокій ВладіміраПутіна, навіть і не згадуючи про те, що було б варто включити до розглядуросійсько-українського конфлікту англійця Девіда Камерона, позаяк новоявленийПутлєр психологічно не витримує присутності лондонця. Більш, ніж переконаний,що якби при укладанні зрадницьких мінських угод був присутній британець Камерон,Україну ніхто б не поставив на коліна, не зобов’язав би вносити пришелепуватіантинародні зміни до Конституції, підписувати документ з вимогою амністіїбойовиків, які знищили на Донбасі тисячі українців, проводити вибори на окупованихтериторіях до часу повного звільнення нашої території від московітських окупантів.
(До речі, вчорашніперегони з обрання місцевих органів влади чітко й однозначно засвідчили, що нашавлада не вміє навіть забезпечити волевиявлення громадян на звільнених відворога територіях, що вже там говорити про вибори в окупаційній зоні, коли надголовою стоятимуть бандити з автоматами…)
І ось новина. Посол РФ у Великобританії Олександр Яковенко вінтерв’ю газеті Timesзаявив, що «всі політичні зв’язкипоміж Лондоном та Москвою практично зведені нанівець за ініціативи англійськоїсторони». «Політичний діалог на найвищому рівні, між лідерами, припинився. Наміністерському рівні теж спостерігається застій…»
"Форуми для дискусій у сферах торгівлі та економічногоспівробітництва, на яких ми обговорювали теми, котрі представляли взаємнийінтерес, заморожені, наукові зв'язки - фактично перервані, і єдиною сферою контактівзалишилася культура", - зазначає російський посол.
Як і кого ще потрібно переконувати в тому, що не німці, правлячаолігархія яких і досі жирує на російському газі й нафті і вимагає дочасного зняттясанкцій з РФ, не французи, чий президент не соромиться нині вже говорити провідновлення контрактів для будівництва військових фрегатів на замовленнямілітаристської Москви справжні наші друзі, а саме англійці, котрі водносторонньому порядку ігнорують Росію через їхню анексію Криму, війну в Україніта Сирії. Але хіба ж докричишся до глухих? Ви ж знову голосуєте за них, хочете,щоб ці, сліпі й бездарні в дипломатії, вами правили й далі…
