Щедрий англійський подарунок Україні

Я давно наполегливо і вперто пишу в своїх блогах, говорю у виступах як політолог на телеканалах «112.ua» та Newsone про те, що  нинішнє українське начальство тупо програє, ігнорує інтересами України, не використовуючи в міжнародній політиці, у боротьбі проти московітських окупантів англійську карту.  Насамперед бездарно легковажачи можливістю залучення до формату переговорів замість цього зловісного «нормандського квартету», який уже загнав Україну у жахливе мінське мінне поле, незмірні політичні резерви Великобританії. Зокрема, як одного із гарантів будапештського (1994 р.) меморандуму безпеки, для держави, котра позбулася ядерної зброї, гарантуючи своїм авторитетом нам мир і недоторканність суверенної території.

         На сьогодні англійці чи не найбільш поінформовані з числа зарубіжних громадян, європейців, зокрема, про ординську, бандитську суть рашівської влади. Хоча б тому, що у Лондоні і інших містах туманного Альбіону осіло чи не найбільше утікачів від російського правлячого режиму. Тому, що тут тривалий час мешкав найзапекліший особистий ворог Путіна Борис Березовський. Тому, що преса й телебачення Великої Британії і по нині в деталях розповідає про знищення за особистим завданням московського керманича колишнього кагебіста Олександра Литвиненка у Лондоні радіоактивним полонієм-210, використовуючи в публікаціях і передачах факти кремлівської інквізиції, перевірені англійським судом над злочинцями.  Нарешті, прем’єр-міністр Великобританії  Девід Камерон є найпереконливішим серед керівників Європи і світу критиком дій Кремля, і все це з відвертим сарказмом беззастережно «ліпить» В. Путіну в очі. Той усяко його уникає.

         Примітивні й недалекоглядні українські керманичі цього всього наче й не помічають, не враховують в дипломатичній діяльності. Більш як півтора роки Україна не мала в Лондоні посла. Напевне, займаючись виключно власним бізнесом на робочому посту, наш головний пан П., все не знаходив часу призначити керівника амбасади у Великобританії, паралізуючи тим самим діяльність українського посольства на туманному Альбіоні. Маленький же ж міністр закордонних справ, напевне, просто боявся порушити спокій на англійському напрямку.

         Не дивно, що коли «до рук» представників української діаспори у Лондоні 23 жовтня ц.р. трапився один з очільників влади з Києва – Андрій Парубій, перший заступник Голови Верховної Ради України, його ледве не потоптали розлючені наші британці.  Дивіться й слухайте про це тут, а також тут.

        Тим часом, П. Порошенко, вчепившись у фалди піджака фрау Меркель і повсякчас панібратське обнімаючись із мсьє Олландом, либонь, боявся потривожити спокій Владіміра Путіна, навіть і не згадуючи про те, що було б варто включити до розгляду російсько-українського конфлікту англійця Девіда Камерона, позаяк новоявлений Путлєр психологічно не витримує присутності лондонця. Більш, ніж переконаний, що якби при укладанні зрадницьких мінських угод був присутній британець Камерон, Україну ніхто б не поставив на коліна, не зобов’язав би вносити пришелепуваті антинародні зміни до Конституції, підписувати документ з вимогою амністії бойовиків, які знищили на Донбасі тисячі українців, проводити вибори на окупованих територіях до часу повного звільнення нашої території від московітських окупантів.

         (До речі, вчорашні перегони з обрання місцевих органів влади чітко й однозначно засвідчили, що наша влада не вміє навіть забезпечити волевиявлення громадян на звільнених від ворога територіях, що вже там говорити про вибори в окупаційній зоні, коли над головою стоятимуть бандити з автоматами…)

         І ось новина. Посол РФ у Великобританії Олександр Яковенко в інтерв’ю газеті Times заявив,  що «всі політичні зв’язки поміж Лондоном та Москвою практично зведені нанівець за ініціативи англійської сторони». «Політичний діалог на найвищому рівні, між лідерами, припинився. На міністерському рівні теж спостерігається застій…»

         "Форуми для дискусій у сферах торгівлі та економічного співробітництва, на яких ми обговорювали теми, котрі представляли взаємний інтерес, заморожені, наукові зв'язки - фактично перервані, і єдиною сферою контактів залишилася культура", - зазначає російський посол.

         Як і кого ще потрібно переконувати в тому, що не німці, правляча олігархія яких і досі жирує на російському газі й нафті і вимагає дочасного зняття санкцій з РФ, не французи, чий президент не соромиться нині вже говорити про відновлення контрактів для будівництва військових фрегатів на замовлення мілітаристської Москви справжні наші друзі, а саме англійці, котрі в односторонньому порядку ігнорують Росію через їхню анексію Криму, війну в Україні та Сирії. Але хіба ж докричишся до глухих? Ви ж знову голосуєте за них, хочете, щоб ці, сліпі й бездарні в дипломатії, вами правили й далі…