Чому треба вимагати скасування деяких норм Виборчого Кодексу?

19 грудня 2019 року "під ялинку" Україна отримала Виборчий кодекс. Битва за кодекс відбувалась усю каденцію Порошенка: суспільство вимагало кардинальної виборчої реформи, а от ті, хто були при владі, навпаки.

Україна має тепер Виборчий Кодекс, який увібрав положення основних законів, які регулювали виборчий процес: «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про місцеві вибори». Чинними залишились закони про «Центральну виборчу комісію» та «Про Державний реєстр виборців».

Восени за новим законодавством в Україні відбудуться місцеві вибори. І новий Виборчий Кодекс мав би вже усіх задовольнити і дати повноцінне право кожному громадянину реалізувати своє виборче право.

Але більш прискіпливий аналіз норм Виборчого Кодексу дозволяє ставити питання про наявність нормативних перешкод у здійсненні виборчого права громадянами нашої держави.

Однією із неприйнятних, на мою думку, перешкод, є непропорційне збільшення грошової застави для кандидатів у міські голови у містах з кількістю виборців понад 90 тисяч та виборчих списків партій до місцевих рад (обласних та міських з кількістю виборців більше 90 тисяч) майже у 40 разів порівняно з місцевими виборами 2015 року.

Найбільше заплатять кандидати на пост мера Києва - 4 005 807 грн, що перевищує навіть розмір грошової застави для кандидатів у Президенти України (3 069 950 грн). А за реєстрацію виборчого списку політичної партії в Києві треба буде викласти 4 723 000 грн.

Ці пропозиції щодо грошової застави є необґрунтованими. Вони не підтверджені результатами будь-якого аналізу чи дослідження. До того ж, варто зазначити, що серйозних змін у розмірах грошових застав для кандидатів у Президенти України та виборчих списків партій до Верховної Ради України порівняно з попередніми розмірами не відбулося.

Чому треба вимагати скасування такої норми? Тому що ці норми фактично унеможливлюють вихід на політичну арену нових політичних партій, знижують політичну конкуренцію, швидку та якісну зміну політичних еліт, інтерес громадян до політичного життя в країні. За таких умов політика стане опцією обраних, товстих гаманців.

Більше того, збереження зазначених норм, безумовно, призведе до оскарження результатів виборів, в т.ч. в Європейському суді з прав людини, ОСКІЛЬКИ застави такого розміру порушують положення статті 3 Протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини. При тому, що ПОЗИЦІЯ ЄС з цього питання вже сформована. Європейський суд з прав людини у справі “Суховецький проти України” відзначив необхідність дотримання принципу пропорційності: «застава не повинна бути непомірною або такою, що становить непомірний адміністративний або фінансовий бар’єр для рішучого кандидата, який бажає приєднатися до виборчих перегонів, і тим більше бар’єр для появи достатньо представлених політичних течій або втручання у принцип плюралізму».

Тому маємо вимагати усі разом від народних обранців внести зміни до абзацу першого частини другої статті 225 Виборчого кодексу України, якими, по-перше, зменшать до розумних обґрунтованих розмірів грошову заставу; по-друге, уніфікують підходи до розміру грошової застави для всіх учасників виборчого процесу.