Переговори України з росією крізь призму принципів Дональда Трампа, про які він написав безліч книжок
Президент Дональд Трамп завжди був фігурою, навколо якої точаться гарячі суперечки. Його стиль управління, нестандартні рішення та неочікувані політичні ходи спантеличують навіть досвідчених аналітиків. Багато хто вважає, що його політика – це хаотичний набір імпульсивних дій, продиктованих власними амбіціями. Але що, якщо за цим усім стоїть складна стратегія? Що, якщо його нинішні контакти з росією та, на перший погляд, байдужість до України – це частина більшого плану?
Під час моїх студентських років у Київському університеті, я мав нагоду ознайомитися з літературною спадщиною Дональда Трампа. Його книги стали своєрідним посібником для багатьох, хто прагнув досягти успіху в бізнесі та політиці. Д.Трамп написав (або був співавтором) кілька книг, що розкривають його підхід до бізнесу, лідерства та переговорів. Ось деякі з найвідоміших:
"The Art of the Deal" (Мистецтво укладати угоди, 1987) – його найвідоміша книга, де він описує свою бізнесову філософію, тактики переговорів і підхід до укладання угод.
"Trump: Surviving at the Top" (Вижити на вершині, 1990) – книга, яка розповідає про труднощі в бізнесі наприкінці 1980-х років, коли Трамп зіткнувся з фінансовими проблемами.
"Trump: The Art of the Comeback" (Мистецтво повернення, 1997) – продовження історії його бізнесу, де він описує, як йому вдалося вийти з кризи.
"Trump: How to Get Rich" (Як стати багатим, 2004) – книга з порадами щодо кар'єри, інвестицій та особистих фінансів.
"Trump: Think Like a Billionaire" (Думай як мільярдер, 2004) – розширює ідеї з попередньої книги, даючи більш загальні поради щодо успіху та багатства.
"Trump: The Way to the Top" (Шлях до вершини, 2004) – книга, що містить поради від Трампа та інших бізнесменів.
"Trump: Never Give Up" (Ніколи не здавайся, 2008) – розповідь про його невдачі та те, як він з ними справлявся.
"Time to Get Tough" (Час стати жорстким, 2011) – книга, де Трамп викладає свої політичні погляди та бачення Америки.
"Crippled America: How to Make America Great Again" (Покалічена Америка: як зробити Америку знову великою, 2015) – книга, що стала своєрідним маніфестом його президентської кампанії 2016 року.
Сьогодні, аналізуючи його підхід до перемовин, цікаво розглянути, як ці принципи впливають на його дії на посаді президента США, особливо в контексті взаємодії з державою-агресором та Україною.
Основні принципи Трампа: від бізнесу до політики
Отже, за моїм особистим спостереженням, у своїх працях Трамп виділяє декілька ключових аспектів, які, на його думку, є запорукою успішних перемовин:
Максимізація початкових вимог: Висуваючи високі вимоги на початку, створюється простір для маневру та можливість досягти бажаного результату.
Готовність до ризику: Трамп наголошує на важливості бути готовим залишити стіл перемовин, якщо умови не відповідають очікуванням.
Знання опонента: Ретельне вивчення сильних та слабких сторін партнера по перемовинах дозволяє передбачити його кроки та адаптувати стратегію.
Створення альтернатив: Наявність декількох варіантів розвитку подій забезпечує гнучкість та посилює позицію на перемовинах.
Чи варто домовлятися з агресором?
Аналізуючи останні дії Дональда Трампа, я намагався переосмислити "як Америка з'їхала з глузду", та як мислить людина, що вибудувала бізнес-імперію та стала в друге президентом США. Його стратегія переговорів побудована на силі, гнучкості та вмінні змусити опонента грати за його правилами. "Коли вас б'ють, бийте у відповідь ще сильніше" (Think Big and Kick Ass, 2007) – принцип, який в українському контексті звучить не як метафора, а як необхідність.
Війна, яку веде росія, – це спроба знищити Україну як державу. Тому переговори з агресором можуть бути лише одним із інструментів перемоги, але не засобом капітуляції. Україна має виходити на дипломатичну арену лише з позиції сили, використовуючи кожен важіль тиску – військовий, економічний, інформаційний.
"Мислити масштабно": стратегічні цілі переговорів
Трамп наголошував: "Якщо вже думати, то чому б не мислити масштабно?" (The Art of the Deal, 1987). Для України це означає, що мета переговорів не може обмежуватися лише припиненням вогню. Нам потрібні гарантії безпеки, репарації та справедливе покарання для агресора. росія, яка розраховує на "заморожений" конфлікт, повинна розуміти: Україна не згодна на компроміси, які підривають її майбутнє.
"Важіль впливу вирішує все"
Одна з ключових ідей Трампа: "Ніколи не укладайте угоду без важеля" (The Art of the Deal, 1987). Україна має такі важелі. Санкції, військова допомога від партнерів, незламність ЗСУ – усе це елементи, які роблять переговорну позицію Києва значно сильнішою. Однак цього недостатньо. Ми повинні постійно змінювати правила гри, не дозволяючи росії нав'язати власний сценарій.
росія хоче виграти час, тому будь-які "мирні ініціативи", що передбачають поступки з боку України, є пасткою. "Завжди готуйтеся піти з переговорів, якщо умови вас не влаштовують" (Trump: The Art of the Comeback, 1997). Це правило повинно стати основою української дипломатії.
"Загроза змушує діяти"
"Коли люди знають, що ти готовий піти до кінця, вони починають з тобою рахуватися" (Time to Get Tough, 2011). росія діє нахабно там, де не зустрічає жорсткої відповіді. Тому Україна повинна демонструвати готовність воювати стільки, скільки потрібно. Лише сила змушує агресора сідати за стіл переговорів не з вимогами, а з проханнями.
"Не закохуйтесь в угоду"
"Іноді найкраща угода – це та, яку ви не уклали" (Trump: Never Give Up, 2008). Це має стати головним правилом для українських дипломатів. Якщо угода не гарантує справедливого миру, краще її не підписувати. росія хоче змусити Україну прийняти "мир" на її умовах, але справжній мир можливий лише тоді, коли агресор несе відповідальність за злочини.
Переговори як засіб перемоги, а не капітуляції
Трамп писав: "Ви або контролюєте ситуацію, або вона контролює вас" (Crippled America, 2015). Україна має контролювати процес переговорів, а не грати за чужими правилами. Перемога у війні – це не лише військовий тріумф, а й правильна стратегія на дипломатичному фронті. І ми маємо діяти з позиції сили, без страху і без ілюзій.
Українське питання: підтримка чи торгівля?
У контексті українсько-американських відносин, підхід Трампа був неоднозначним. З одного боку, надання військової допомоги та підтримка суверенітету України свідчили про прихильність до стратегічного партнерства. З іншого боку, прагматичний підхід Трампа до міжнародних відносин інколи сприймався як спроба використовувати українське питання як елемент торгу у відносинах з державою-агресором.
Це підкреслює важливість розуміння контексту та інтересів усіх сторін у перемовинах, а також необхідність чіткого визначення національних пріоритетів. Застосування бізнес-принципів у політиці піднімає питання етики та моральних меж. Чи можна розглядати міжнародні відносини виключно через призму угод та вигоди? Чи не втрачається при цьому гуманітарний аспект та повага до суверенітету інших націй? Тут важливо знайти баланс між прагматизмом та етичними зобов'язаннями, усвідомлюючи, що короткострокова вигода не завжди відповідає довгостроковим інтересам.
На мою думку, сам Трамп – це людина, яка ніколи не діє лінійно. Його тактика базується на створенні хаосу, у якому він залишається єдиним, хто розуміє правила гри. За час його президентства ми бачили, як він різко змінює свою риторику, обіцяючи жорстку позицію щодо росії, а потім заграючи з путіним. Дехто трактує це як політичну недалекоглядність, інші ж – як частину продуманої стратегії.
Україна опинилася у вирі цих політичних маневрів. Адміністрація Трампа запроваджувала санкції проти росії, передавала Україні військову допомогу, але водночас президент США не приховував свого скептицизму щодо конфлікту на Донбасі. Це створює ефект політичної невизначеності: Україна не може повністю покладатися на підтримку США, а Європа змушена шукати власні способи протидії російській агресії.
Спонукання до пробудження
Те, що відбувається зараз – відверті загравання з Кремлем, мінливе ставлення до НАТО, критика європейських лідерів – може мати іншу мету, ніж здається на перший погляд. Уявімо ситуацію: США припиняють бути беззаперечним лідером західного світу, Європа залишається без «старшого брата», і раптом їй доводиться самостійно вирішувати проблему агресивної росії. Це змушує європейські країни прокинутися, збільшити витрати на оборону, переглянути енергетичну політику та ставлення до України.
Вже зараз ми можемо спостерігати, як деякі лідери цівілізованих країн критично відреагували на твердження Трампа щодо "диктатури Зеленського": “Диктатору без виборів, Зеленському краще діяти швидко, інакше у нього не залишиться країни”, – написав він у повідомленні на Truth Social. Очевидно, що коли до демократично обраного президента застосовують термін "диктатор", це не лише впливає на репутацію, але й має глибокі правові та політичні наслідки. Особливо це актуально у час повномасштабної війни, коли під питанням не лише демократія, але й суверенітет країни.
Чи міг Трамп свідомо створити такий сценарій грандіозної маніпулятивної гри? Можливо. Його нестандартні методи часто викликають шок, але не завжди виявляються невдалими. Якщо його мета – змусити Європу й Україну нарешті вийти з політичної залежності та почати діяти більш рішуче, то він може бути навіть більшою підтримкою, ніж здається.
Український фактор
Для України ця ситуація несе як виклики, так і можливості. З одного боку, надійність американської підтримки вже не є очевидною. З іншого – це змушує українське суспільство переосмислити свою роль у глобальній політиці. Наразі триває процес внутрішньої трансформації: громадянське суспільство стає сильнішим, зростає розуміння важливості самостійної оборони та економічної незалежності.
Однак найбільшою загрозою залишається внутрішня нестабільність. Політична еліта України ще не до кінця усвідомила, що час старих схем минув. Система, де кожен сподівається на зовнішню допомогу, вже не працює. Сьогодні настав момент, коли Україні варто покладатися передусім на себе, а не чекати рішень з Вашингтона чи Брюсселя.
Мова – це не просто засіб спілкування. У світі політики кожне слово має вагу, формує суспільні настрої, може викликати симпатію чи ненависть, а подекуди — навіть змінити хід історії. Особливо це стосується звинувачень у диктатурі чи узурпації влади.
Чи можуть подібні висловлювання мати юридичні наслідки? Чи існують міжнародні норми, що регулюють подібну риторику? Як оцінювати заяви про «диктаторів» з точки зору права?
Спробуймо розібратися.
Чи має юридичне значення слово «диктатор»?
Диктатор — це поняття, що вийшло за межі правових дефініцій та набуло більше політичного забарвлення. У сучасному міжнародному праві немає чітких юридичних критеріїв, які визначають, хто є диктатором, а хто — ні.
Втім, у багатьох національних та міжнародних правових системах є поняття узурпації влади, авторитарного правління та порушення демократичних стандартів. Наприклад, Організація Об'єднаних Націй та Європейський Союз використовують такі категорії, як «авторитарний режим», «недемократичне правління» та «репресивна влада».
Проте юридичних підстав визнавати того чи іншого лідера «диктатором» без ретельного правового аналізу немає. Це політична, а не правова категорія.
Чому такі заяви небезпечні?
Подібні звинувачення, особливо з вуст політичних лідерів, можуть мати серйозні наслідки:
Міжнародна ізоляція. Якщо на світовій арені з'являється узагальнене сприйняття певного лідера як «диктатора», це може призвести до санкцій, економічного тиску та дипломатичних ускладнень.
Внутрішня політична дестабілізація. Подібні заяви можуть розколоти суспільство всередині країни, підірвати довіру до влади та спровокувати політичні кризи.
Підтримка агресії. В історії вже були випадки, коли наклеювання подібних ярликів ставало виправданням для воєнної агресії чи втручання у внутрішні справи держави.
Політичні заяви та міжнародне право
У міжнародному праві є принцип невтручання у внутрішні справи суверенної держави (Статут ООН, стаття 2). Будь-які висловлювання, що можуть підірвати суверенітет держави або виправдати агресію, суперечать цьому принципу.
Зокрема, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що політична риторика не повинна порушувати права людини чи закликати до незаконних дій.
Чи можна юридично оскаржити такі заяви?
У деяких країнах політичні лідери можуть подавати судові позови про наклеп, якщо вони вважають, що їхні честь і гідність були порушені подібними заявами. Однак на міжнародному рівні це майже неможливо через принцип свободи слова.
Зрозуміло одне: Трамп – не типовий політик. Його методи незрозумілі, але наслідки його дій можуть змінити глобальний баланс сил. Якщо він справді прагне, щоб Європа стала сильнішою, а Україна – незалежнішою, то його політика може стати не провалом, а новим етапом становлення світового порядку.
Для нас це означає одне: незалежно від того, якими є справжні наміри Вашингтона, Україна має вибудовувати власну політичну ідентичність. Ми більше не можемо дозволити собі розкіш чекати на допомогу. Настав час усвідомити, що наша сила – в нас самих. А Трамп, свідомо чи ні, просто змушує нас до цього пробудження.
