Компроміс у війні з Росією: де його межа?

Оприлюднене соцопитування Демініціатив та Фонду Разумкова показало, що дві третини українців погоджуються з тим, що зради миру можна погоджуватись на поступки Росії. З них 16% - на будь-які.

Наші політики дуже гостро сприймають громадську думку. І замість того, щоб навчитись її коригувати - пояснювати людям, які напрямки найбільше відповідають національним інтересами, формувати громадську думку, політики діють як флігель. Куди більшість, туди й вони. Можливо, це і є демократія, але це не завжди спрацьовує. Особливо, коли по якомусь питанню немає більшості. В що тоді переростає демократія - в охлократію? в популізм?

І ставлення до Донбасу - показове. Влада не сформувала алгоритм повернення Донбасу. Бо їй немає на що спертись – по жодному напрямку немає більшості. А, відновити територіальну цілісність в кордонах 2013 року, з чим погоджується переважне число українців, – це не план, це мета.

Українці схиляться до поступок, але жодна з них, запропонована у цьому опитуванні, не має підтримки. Ні особливий статус для Донбасу, ні невходження до військових блоків, ні статус російської як другої державної, ні на зняття блокади з окупованих територій. А тим більше ні - амністії бойовикам чи формування з них місцевої поліції. За усіма «компромісами» кількість противників більша за кількість прихильників. Парадокс, українці готові до гіпотетичних компромісів, але до чогось конкретного – ні.

Єдине в чому сходяться українці – це миротворчу місію на всю територію окупованого Донбасу. І у згоді на введення міжнародного контингенту немає нічого дивного: по-перше, тут немає поступок. А по-друге, це – прояв екстернальності українців – бажання того, щоб наші проблеми вирішували інші.

Фактично – це не лише відповідь на те, що очікувати по Донбасу в цьому році. Влада, залежна від громадської думки (особливо під час виборів) і далі топтатиметься не на планах, а на меті. Формально звучатиме слово «компроміс». Але його не буде, бо у нас немає бажання на конкретику. І це я кажу лише про проблеми з нашого боку. Кремль взагалі чекатиме чим закінчиться виборчий сезон, бо в них є бажання отримати політичний вплив через вибори.

А ось щодо самого компромісу, то він можливий лише в межах проблемних питань. В нашому конкретному випадку – компроміс проходитиме по нашим національним інтересам, нашому суверенітету та нашим територіям. Тому, навряд чи українці розуміють що таке компроміс. Бо поки що це – виключно наші поступки.

І якщо наша мета – відновити територіальну цілісність, то компроміс в нашу користь може бути лише тоді, коли проблеми виникнуть в Росії. І ці проблеми будуть включені в пакет домовленостей. До того часу, компроміс – це або обмін суверенітету на території, або територій на суверенітет. Все.