А чи варто воно того?

Майданні протестні настрої значно активізували суспільство у соціальних мережах, і що особливо є цікавим, що нарешті люди зрозуміли могутність інформаційного віртуального суспільства. Це щось на зразок, як людину що не вміла плавати кинути у воду і вона з відчаю попливла…

Тому що корпоративні масові комунікації раніше місце мали, а щоб загальнонаціональні щось не пригадую.

Так ось на фоні усього цього дійства, мимо волі, звернув увагу на спробу закликати користувачів соціальних мереж здійснювати економічний вплив на партію влади та бойкотувати придбання продукції відповідних компаній. Навіть підготували інформаційні листки з переліком певних підприємств із зазначенням їхніх власників.

Вискажу власну думку. Наприклад, такі мережі як Амстор та Епіцентр. Вибачаюсь, але ж у м. Запоріжжі, де я живу, це повня дурня. Тому що їх територіальні конкуренти значно програють… А щодо кудись йти після роботи, то ви самі і йдіть… Також зрозуміло що ніхто через політичні примхи не буде міняти банк чи страхову тощо, якщо вони надійні…

Тобто заклик красивий, а ось чи буде з цього вагомий вихлоп незрозуміло. Але ж цікавим є не заклик, а вагомість самого інструменту…

Давайте змоделюємо під нього проблему. Полки наших магазинів переповнюють неякісні товари, що містять безліч складових, яких не повинно бути у продуктах харчування. Досі не завжди на етикетках реально розкривається повний склад компонентів із яких був вироблений певний продукт харчування. Досі можна придбати масло не із молочних продуктів, молоко не із молока, ковбасу не із м’яса, хліб не із борошна, овочі із надвеликим вмістом шкідливих речовин, морську рибу що ніколи не бачила моря, китайські товари низької якості за європейськими цінами тощо…

Відрізнити їх від іншої продукції дуже важко. Усі цим незадоволені, а дізнаються про те що придбали «щось не те» лише тоді коли починають використовувати придбане за прямим призначенням. При цьому, назад часто не повертають, бо немає сенсу і жалко часу, і усі мовчать… А якийсь такий собі махінатор на цьому непогано заробляє…

А тепер давайте уявимо собі можливу ефективність загальнонаціонального спілкування з приводу такого собі народного контролю якості тієї продукції що продається у наших магазинах. Щось на кшталт товарної громадської інквізиції…

Зверніть увагу, що за формою це буде дуже схоже на те, що зараз намагаються зробити, але ж по суті це буде набагато кориснішим для громадян України в цілому.

Громадські організації, що опікуються якістю споживчих товарів, мають експертну інформацію про тих суб’єктів що виробляють підроблену, шкідливу або неякісну продукцію, яку не можна продати у жодній цивілізованій країні. Проте це продукція реалізується у нас.

Так ось, якщо експертами буде зроблений заклик бойкотувати продукцію такого діяча не за політичним принципом, а через те що це він шахрай, і його підприємство реалізовує неякісну продукцію. І заклик бойкотувати, тобто не купувати, взагалі будь-яку продукцію, що реалізується під цією торговою маркою буде об’явлений із поясненням конкретних причин винесення такого висновку. А загальнонаціональна підтримка бойкоту донесе відомості про особливості якості його продукції відразу усім…Якщо ж такий діяч знамагається реалізувати свою продукцію під іншою торговою маркою, то ініціатори бойкоту донесуть і цю новину до громадян…

Коли така продукція залишиться на лавках, то тоді і торгові мережі навряд чи будуть працювати із таким махінатором…

Якщо не буде жодної білої плями у країні, то тоді такий махінатор зайвий раз подумає: «А чи варто воно того?»

Як то кажуть відчуйте різницю…

Погодьтесь що такі форми народного контролю мають неперевершені можливості, і це не елемент товарної війни, це усе ж таки більше рух у бік євростандартів нашої продукції, або якоїсь вищої відповідальності перед суспільством…

Згодом, у тому числі і за рахунок наведеного інструменту, у нас можливо зникнуть «ніжки Буша», певні неякісні Китайські товари, що начебто вироблені у нас, дизпаливо, що замерзає взимку тощо…