Об’єктивний Vs Суб’єктивний

Мій клієнт отримав листа від заступника прокурорам. Біла Церква С.Турчина, у якому він на скаргу про бездіяльність слідчого відписавсятрафаретною фразою: «прокурор здійснюючи свою діяльність керується вимогамизакону та внутрішнім переконанням щодо повноти та об’єктивності зібранихдоказів». Зі змісту листа вбачається, що нічого не зроблено із того, про що просилиу скарзі, але прокурор запевняє у об’єктивному розгляді справи.

Що стоїть за цією об’єктивністю прокурора? Чоговона варта?

Наведена фраза досить часто зустрічається у листахі процесуальних документах, складених не тільки прокурорами, а й слідчими, суддями.Але наскільки вони насправді можуть бути об’єктивними за час розгляду справи?Хто ще може або повинен бути об’єктивним зі сторін кримінального провадження?

Я – ні. Бо я адвокат. Адвокат – совість за наймом,як колись зазначив Достоєвський. Тому об’єктивним не можу бути за визначенням. І не хочу, бо не робот і некомп’ютер. Інтереси клієнта – ось головний фокус моєї роботи.

Потерпілого хоча і віднесено до сторониобвинувачення, однак очікувати від нього бути об’єктивним щодо станурозслідування, розгляду справи у суді принаймні оманливо.

В Україні з’явився і вже діє новий суб’єкткримінальної юстиції – присяжні. Чи можна від них очікувати об’єктивності? Ні,не можна. Історія, сучасний стан суду присяжних у багатьох країнах недозволяють говорити про об’єктивність присяжних. Але їх суб’єктивність маєбільше вагу. Вона хоча б дає шанс на змагальність сторін.

Дійсно, показники статистики щодо виправдувальнихвироків у кілька відсотків в Україні начебто дозволяє припустити, що слідчий іпрокурор об’єктивні, бо помиляються мало. Судді, як і представникиобвинувальної влади, також видаються об’єктивними, бо це вони формуютьстатистику із домінуванням обвинувальних вироків. Але наскільки статистикавідповідає критеріям справедливості навряд чи є питанням риторичним в Україні.

Зароджується медіація. Від медіатора об’єктивністьне вимагається. Його завдання – примирити потерпілого із правопорушником. Тутне до об’єктивності: хто правий, хто винуватий вже не так важливо. Важливопогодити суб’єктивного потерпілого із суб’єктивним правопорушником, загоїтирани від скоєного.

Так чи дійсно прокурор зі слідчим здатні забезпечитиоб’єктивний розгляд справи?Сумніваюсь. Вони також не роботи і не комп’ютери. Такі ж люди, а отжесуб’єктивні. Люди, на відміну від комп’ютерів, потрібні саме у тих ситуаціях,коли рішення приймаються без достатнього знання, без натяку на «об’єктивнуістину». А отже питання лише у тому, якої якості суб’єктивність вони можутьпривнести до розслідування злочинів.

Намагання слідчих і прокурорів одягти маску об’єктивності була довгий час визначальноюдля кримінального процесу в Україні. Але призвело це до повної зневіри людей уроботу міліції, прокуратури, судів. Час міняти парадигму. Я за те, щоб слідчийі прокурор були суб’єктивнимиу формуванні обвинувачення, організації розслідування справ. Щоб їх процесуальнірішення були не на рівні «бо я так думаю», а були підкріплені доказами,раціональними аргументами, які у разі оскарження відстоювалися у суді. Щоб цірішення були відображенням ставлення слідчого і прокурора до розслідування, ане виносились навмання і аби як, лише б «відписатися».