Відсутність конкретики, складна мова і негнучкість заважають юристам доносити свої меседжі суспільству
Інтерв’ю, синхрон, коментар (необхідне – підкреслити) юриста – одне з найбільших покарань у новинарній редакції. Юристів там не дуже люблять та намагаються всіляко уникати, діючи за правилом «якщо матеріал може обійтися без цих «незрозумілих» людей, то краще так і зробити». Інший варіант: редакція знаходить «свого» юриста, який ледве не щодня коментує їй різні ситуації, але ніколи не звертаються до інших. Чому так відбувається? Причини дуже прості.
Юристи окреслюють території. Журналісти відшуковують суть і розставляють крапки над Ї. Кожен юрист, особливо коментуючи складну тему, намагається залишити простір для відступу, який прикривається різними формулюваннями та відсилками до законодавства. Це ознака професіоналізму для юриста, але водночас – червона ганчірка для журналістів. Пресі потрібне чітке «так» або «ні», одне просте зрозуміле речення, а не 5 сторінок юридичного обґрунтування з відсилками до численних законодавчих актів. Юристи ставляться до цього, як до примітивного спрощення ситуації, але це закон, за яким працюють новини.
2. Езопова мова
Перекладач з юридичної на «людську» мову – окрема професія, і не кожен журналіст її опанував. Спроби розтлумачити читачам/глядачам, що, насправді, мав на увазі поважний адвокат у своєму 10-хвилинному коментарі, часто-густо перетворюються на колективні редакційні муки. Ось чому для коментарів обирають юристів, які здатні роз’яснити суть максимально стисло і простою мовою, після яких не треба робити сотню додаткових кроків.
3. Негнучкість
«Є лише один правильний варіант, тому всі інші нема сенсу розглядати. Бо це – Закон», – кредо багатьох юристів. Що, в свою чергу, теж дратує журналістів. Особливо, коли потрібно описати читачам усі можливі сценарії розвитку подій, навіть найбільш абсурдні. Однобічне висвітлення ситуації притаманне лише відверто заангажованим ЗМІ, які сліпо наслідують інтереси їхніх власників. Ви навряд чи хочете мати з ними справу. Для поважної преси всебічне висвітлення проблеми є власним законом. Якщо ви допомагаєте їм дотримуватися цього закону, ви затребуваний коментатор.
Тож як юристам знайти спільну мову з журналістами?
По-перше, думати про журналістів, як про партнерів, які допомагають вам робити вашу роботу та демонструють її цінність суспільству. Або думати про спілкування з ними, як про інвестицію у ваше ім’я, виведення його у публічність. Або у вартість вашого чеку погодинної оплати.
По-друге, вчитися дивитись на світ очима людей без юридичної освіти. Пам’ятайте: те, що здається очевидним для юриста, може виявитися «вищою математикою» для решти. Хочете бути почутими – говоріть так, ніби пояснюєте ситуацію своєму 8-річному племіннику.
По-третє, відпустити ситуацію та навчитися делегувати. Ніхто краще за вас не напише якісне юридичне обґрунтування. Але й ніхто краще за журналіста не напише новинарне повідомлення. Змиріться з тим, що люди, які, на вашу думку, все спрощують і нехтують важливими, з вашої точки зору, деталями, насправді професіонали. Ніхто краще за них не донесе людям суть новини. Довіртеся їм.
