Перезавантаження уряду «наполовину» не буде

Риторика політичних суб’єктів, які приймають ключові рішення в країні, на даний момент зводиться до одного: змінити уряд, але залишити парламент, тобто не проводити позачергові вибори.

Риторика політичних суб’єктів, які приймаютьключові рішення в країні, на даний момент зводиться до одного: змінити уряд,але залишити парламент, тобто не проводити позачергові вибори. Водночас саметака установка і провокує безвихідну ситуацію, адже без голосів прем’єрськоїфракції діючий Кабмін навряд можна відправити у відставку, а тим більшесформувати новий уряд з новим прем’єром.

Останнім шансом на врегулювання політичноїкризи була тактика перезавантаження Кабміну, яка полягала в тому, щоб змінитинеефективних міністрів, але залишити урядовців-реформаторів, які маютьпозитивні напрацювання та міжнародний авторитет. Безумовно, окремі міністри, якікерують найвпливовішими галузями і мають покровительство великих фракцій, зсамого початку не підпадали в категорію «неефективних», тобто таких, щопідлягають звільненню.

Відтак ідея з перезавантаженням уряду буланежиттєздатною ще з моменту її ініціювання. В цьому можна достеменнопереконатися, якщо згадати структуру Кабінету Міністрів України. Викресліть зчорного списку міністра внутрішніх справ та керівника міністерства палива івугільної промисловості як очільників стратегічних сфер і представників найбільшихфракцій коаліції, якими ці фракції нізащо не поступляться, відрахуйте міністрафінансів, на якому тримається міжнародне фінансування України, а такожпропустіть міністра оборони та главу МЗС, які призначені за легальною квотоюПрезидента. Нарешті, не рахуйте вакантними і урядові портфелі міністрів-реформаторів,які забрали свої заяви про відставку. Отже, в підсумку отримаємо, що безболісно«перезавантажити» можна хіба що міністерство екології, освіти і науки, молодіта спорту, соціальної політики, юстиції, словом, ті посади, які при всій важливостідалеко не визначають погоду з реформами і не є предметом запеклих політичнихторгів та зоною економічних інтересів зацікавлених кіл. Таке«перезавантаження», по-перше, не дасть жодного результату для уряду загалом, а,по-друге, не вгамує апетитів і політичних амбіцій жодної зі сторін політичногопроцесу. Виходячи з цього, можна впевнено стверджувати, що частковеперезавантаження уряду як спосіб вирішення кризи не має ані найменшихперспектив і шансів на втілення.