Кінець будівельної вакханалії?

Конфлікт між "міськбудівцями" та "азовцями", що підтримали протест киян проти одного зі скандальних будівництв, має всі шанси покласти край самозаспокоєності та байдужості тих, кого апетити забудовників поки не торкнулися. Сподіваємось, тепер усім стане зрозуміло, що завтра на місці доведених до відчаю жертв будівельної мафії може опинитися кожен. Адже в нинішніх умовах "підприємницька" діяльність "Київміськбуду" (говоримо про бізнес-структуру, а не трудовий колектив) є яскравою ознакою деградації суспільної системи, ба навіть її приреченості у разі невжиття необхідних радикальних заходів. 

Справа не лише в тому, що ця компанія є уособленням "великого бізнесу по-українськи", коли "загальнонародні" державні активи часів СРСР "прихватизовувалися" на досить "мутних" підставах, шалено збагачуючи нових власників. І не лише у тому, що серед її керівників - як, зрештою, і в керівництві багатьох подібних бізнес-монстрів - прилаштувалися скомпрометовані екс-посадовці (у випадку "Київміськбуду" йдеться, зокрема, про голову правління Ігоря Кушніра - заступника міністра оборони часів Януковича М. Єжеля). І навіть не тільки в ознаках корупції під час здійснення забудов і використанні наймитів-"неотітушок" для охорони своїх об'єктів від громадського нагляду. 

Річ у тім, що в непрості часи, які нині переживає країна, продовження забудовної вакханалії 2000-х виглядає надто вже зухвало й цинічно. Років десять тому автор цих рядків уже задавався питанням - що зупинить будівельне безумство у столиці й паплюження її історичного колориту? Тоді гадалося, що це може бути війна або якийсь інший соціальний чи природний катаклізм. Як виявилося, війни, принаймні локальної й відносно віддаленої від Києва, для цього замало... На тлі постійних жертв на фронті й тяжких випробувань у тилу заохочення меркантильного міщанства закликами "вкладати гроші у квадратні метри" (рекламний слоган "Київміськбуду") є не менш аморальним, ніж продовження функціонування нічних клубів і казино. Це явний симптом розкладу "бізнес-еліти" й, одночасно, тривожний сигнал для всього суспільства, що ризикує бути остаточно поглиненим мертвою споживацькою свідомістю (з усіма наслідками, що випливатимуть звідси для кожного), якщо його колективна совість і далі спатиме.