Давно не писав, але події 31 серпня не тільки біля Верховної Ради, а і в самій Верховній Раді унеможливлюють подальше мовчання. Головне в тому, що голосування змін до Конституції України в частині децентралізації управління засвідчило, що під тиском Майдану змінилися люди при владі, але не змінилася система і зміст її діяльності. З іншого боку, вони засвідчили, що якісно змінилося саме суспільство, яке уже не залишить владу без власного нагляду. І з третього боку – що є небезпека організованих провокацій при проведенні масових заходів тиску на владу.
По-перше, влада залишається олігархічною на чолі з олігархом-президентом, який брутально обманув усю Україну обіцянками про припинення підприємницької діяльності і стоїть на захисті інтересів олігархів. Саме олігархічна природа влади є головною причиною того, все навантаження реформ лягає непосильним тягарем на населення не зачіпаючи, або майже не зачіпаючи інтересів олігархів. Щоб в цьому переконатися достатньо звернути увагу на ріст комунальних платежів і власників енергоресурсів, хто платить і хто отримує прибутки. Дійшло до того, що уже і за довідку про номер телефону державної установи ахметовтелекому треба платити 80 копійок.
По-друге, влада залишається продажною і проросійсько-імперською, не тільки у внутрішньому, а й зовнішньополітичному вимірі, попри усі фарисейські заяви про свою українськість і проєвропейськість. Доказом цього є згода на внесення в проект змін до Конституції, на угоду Кремлю і виконання його вимоги федералізації, положення про особливості місцевого самоуправління в окремих районах Донецької і Луганської областей. Не буду вдаватися до лінгвістичного аналізу понять «особливий статус» і «особливості місцевого самоуправління», а лише запропоную задуматися над питанням: а чим гірші Житомирська і Чернігівська та інші області, що їм таких привілеїв не надається??? Хіба що тим, що там не ішли на поводу Кремля і не намагалися підпорядкувати Україну ординско-візантійскій імперії!? Тому різниця між владою Януковича і Порошенка лише в тому, що перший поетапно продавав Україну Кремлю, а другий здає шляхом підлих таємних домовленостей при включення в Мінські домовленості зобов?язання про внесення змін до Конституції. Відкритим залишається питання про те, яке відношення антиукраїнський шабаш на Донбасі має до конституційного процесу в Україні? Не можу стверджувати, а лише висловлю власну думку, що між Порошенком, Меркель і Путіним відбулося щось на зразок пакту Молотов-Ріббентроп: ми вам надаємо фінансову підтримку і допомогаємо у врегулюванні кризи на Донбасі, а ви надаєте Донбасу особливий статус, завдяки якому через своїх маріонеток Кремль буде постійно держати Україну в напрузі. Думаю, що маємо справу з новою спробою умиротворення агресора, на цей раз за рахунок України.
По-третє, що насправді представляє собою «децентралізація» від Порошенка? Ліквідуються Державні адміністрації, але на їх місці створюються служби Префектів, яким надаються повноваження більші, ніж мають нинішні голови Держадміністрацій. По суті справи, знову удвоюється влада і над органами місцевого самоуправління призначається президентський наглядач, ніби-то, для захисту державних інтересів! Але чи місцеві громади менші державники, ніж їхні майбутні наглядачі і за що така образа для громадян? А для чого тоді існує прокуратура, МВД і СБУ, які своєю діяльністю охоплюють всю територію України? Якщо чесно відповісти на ці та деякі інші питання, то висновок напрошується сам собою: мова йде не про децентралізацію управління, а про зміну форми, а не суті, централізації.
По-четверте, варто звернути увагу не лише на те, що робиться, а й на те, як робиться. Маю на увазі Регламент діяльності Верховної Ради і процедуру прийняття Законів. Адже не можно вважати, що статус фракції в коаліції визначається фізичною кількістю її членів, як і у відносинах між окремими людьми їх фізичною вагою: люди з вагою більше 100 кг. – люди з більшими повноваженнями, а у кого менше 100 кг. – з меншими. Думаю, що усі п?ять фракцій коаліції повинні мати одинакові повноваження в прийнятті її рішень, в тому числі і стосовновинесення проекту Закону на обговорення, чи його відхилення. Якщо три з п?яти фракцій були проти внесення проекту Закону про децентралізацію на розгляд сесії, то це повинне було бути серйозною інформацією для роздумів Президента і Голови Верховної Ради, а не, як кажуть, ламати депутатів через коліно. Тому і головна причина трагічних подій за стінами Верховної Ради, на моє глибоке переконання, саме в порушенні регламенту і процедури прийняття надзвичайно важливого Закону. Українське суспільство в доброму розумінні стало Майданним і уже зрозуміло, що залишати владу, яка бажає посадити йому на шию як зовнішнього, так і внутрішнього наглядача, залишати без власного нагляду тільки собі на шкоду. Тому влада повинна зрозуміти, що закулісні домовленості як в міжнародних відносинах, так і між самими собою, в Україні не пройдуть.
По-п"яте, голосування за проект Закону депутатів опозиційного блоку і інших осколків Партії регіонів не повинне викликати обурення, або несприйняття, бо вони такі ж депутати як і інші і за них так само голосували громадяни України. Тому, подобається це комусь чи ні, але їх право голосувати так чи інакше і тільки виборці можуть дати оцінку їхньому голосуванню. Але задуматися над тим, чому вони так дружно голосували за цей проект варто. Чи не саме в конституційному визначенні особливостей місцевого самоуправління в окремих районах Донецької і Луганської областей головна причина? А виходячи з цього, передовсім виборцям, варто усвідомити кому реально вони служать і відповідним чином голосувати і на майбутніх виборах.
По-шосте, є небезпека, що розслідування трагічних подій, якщо і назве реальних виконавців, на цьому зупиниться. Підставою для такого побоювання є те, що ще ні в одній, навіть гучній справі, не було названо замовників злочину. Це те що є в нинішній реальності і чого не повинно бути. Як можуть розвиватися події в цій ситуації? Основних таких варіантів може бути два.
Перший. Верховна Рада визнає порушення власного регламенту і процедури голосування в першому читанні і визнає голосування не дійсним. Як це зробити, думаю, депутати знають краще за мене. Після цього, можливо з врахуванням особливої думки окремих судів Конституційного суду, виключити статті про префектів і особливе самуправління в окремих районах Донецької і Луганської областей з проекту Закону і повернутися до голосування в першому читанні.
Другий. Винесення статей про особливе місцеве самоуправління в окремих районах Донецької та Луганської областей і префектів на Всеукраїнський референдум в день проіедення вибоів до місцевих рад. За результатами референдуму при внесенні до другого читання зробити відповідні зміни в тексті закону. Для волевиявлення на референдумі кожна із зазначених статей повинна бути подана на окремому бюлетені. Збільшення числа бюлетенів зменшить можливості помилок громадян і навмисних фальсифікацій. Обидва варіанти можуть сприяти виходу з тупикової ситуації, що склалася внаслідок нехтування керівництвом Верховної Ради процедурними і регламентними питаннями. Але більш раціональним був би перший варіант і як менш спекулятивний і менш затратний.
