Як бути арбітражному керуючому та суду в ситуації мобілізації керуючого санацією чи ліквідатора до лав Збройних сил?
Те, що у банкрутстві чимало правових каламбурів чи, краще сказати, прогалин у праві відомо широкому колу юристів.
Нещодавно у зв'язку з призовом до лав Збройних сил України мені довелося черговий раз зіштовхнутися із ситуацією, яка не регулюється законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а саме: як бути арбітражному керуючому та суду в ситуації мобілізації до армії?
Якщо шукати простої відповіді - то згідно п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП та п. 1 ч. 3 ст. 114 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" арбітражного можна замінити на іншого у зв'язку з вступом на військову службу, та не виконанням або неналежним виконанням обов’язків, покладених на арбітражного керуючого.
З іншої сторони, чи підходить таке просте рішення для самого арбітражного керуючого? Звісно, обов'язок захисту Вітчизни понад усе. Не можна ставити на одні тереза можливість втрати Вітчизни та, наприклад, втрату двох мінімальних заробітних плат у трьох-чотирьох процедурах банкрутства.
Проте законодавство про банкрутство повинно також пропорційно захищати і гарантувати право керуючого санацією чи ліквідатора на повернення до виконання обов'язків, які він виконував у процедурі банкрутства.
Також глухим кутом залишається питання призову арбітражного керуючого на військові збори. Таке враження, що законодавці у сфері про банкрутство зовсім не задумувалися про можливість військових форс-мажорів, чи вважають арбітражних керуючих не здатними тримати зброю у руках. Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мовчить про те, як бути в такій ситуації. Відповідно до ст. 119 КЗпП і ч. 11 ст. 29 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за призваними на збори військовозобов'язаними на весь період зборів, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігається робоче місце і середня заробітна плата на підприємстві, установі, організації, з якими військовозобов'язаний перебуває у трудових відносинах, незалежно від форми власності роботодавця.
Та, по-перше, виконання обов'язків керуючого санацією та ліквідатора - чи є це "робочим місцем" в розумінні трудових відносин? Певно, що ні. А, по - друге, у випадку збереження "робочого місця" арбітражного керуючого, чи буде суд, дебітори та кредитори чекати на його повернення? Питання риторичне, враховуючи ще й конкуренцію в нашому професійному середовищі. Та і взагалі, чи ведеться тут роль про трудові відносини, адже на даний час ми є само зайнятими особами…
Отже, мушу констатувати, що арбітражний керуючий залишається соціально та законодавчо незахищеним у випадку виконання свого прямого обов'язку - захисту своєї Вітчизни.
Так, арбітражних керуючих не так багато у загальному відсотку працездатного населення. Але це не робить наші професійні та соціальні потреби менш вартими, та малозначущими.
Можливе вирішення вищезазначеного питання лежить у площині внесення змін до ч. 1 ст. 114 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яку необхідно доповнити положенням про те, що у випадку призову на військові навчання чи мобілізацію до Збройних сил України, арбітражному керуючому гарантується (у випадку усунення) повернення до повноважень розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора.
