Спецконфіскація. Вирішення проблем чи порушення прав людини?

Закон про спецконфіскацію намагатимуться протягнути через Верховну Раду вже у найближчий час. І цього разу ймовірність прийняття набагато вища, адже надходження від сучасної "експропріації" вже закладені до бюджету. Але законопроект крім назви, нічого спіл

Чергова спроба прийняти закон про позасудову конфіскацію знову ж таки, як і в попередні рази, свідчить про серйозне лоббі з боку зацікавлених осіб. 

В попередніх коментарях мною неодноразово критикувалось намагання окремих народних обранців на швидкоруч прийняти закон про позасудову конфіскацію, адже безсистемний виклад його норм повністю нівелює загальні положення права та  правила юридичної техніки. 

Не є виключенням з цього доопрацьований та внесений Кабінетом Міністрів України проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення вилучення до бюджету необґрунтовано отриманих активів».

Аналіз його змісту свідчить про те, що системного підходу до вирішення проблемних питань спецконфіскації не здійснено. Натомість, розробниками пропонується в порядку цивільного судочинства здійснювати стягнення в дохід держави за рішенням суду необґрунтовано отриманих активів підозрюваних чи третіх осіб до закінчення кримінального провадження за умови пред’явлення позову Генеральним прокурором або його заступником до власника активів: 

• щодо якого є обґрунтовані доводи вважати, що він є номінальним власником таких активів та у випадку, якщо він може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню прав власника на розпорядження чи користування ними, та/або має щодо таких активів будь-яке право, зміст якого є ширшим змісту правомочностей власника;
• який є підозрюваним у кримінальному провадженні, у якому виявлені вказані активи та переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та знаходиться у розшуку, у тому числі міждержавному та/або міжнародному, не менше двох місяців з дня його оголошення.

Авторами законопроекту пропонується вирішити проблемні питання, пов’язані з доведенням винуватості особи у вчиненні злочину та, відповідно, застосуванням додаткового покарання у вигляді  конфіскації майна шляхом закріплення можливості незаконного позбавлення права власності як підозрюваного, так і третіх осіб шляхом стягнення активів в дохід держави за рішенням суду в порядку цивільного судочинства.

Викликає занепокоєння пропозиції «професіоналів» щодо закріплення в Цивільному процесуальному кодексі України суперечливих положень, таких як порушення провадження за позовом Генерального прокурора чи його заступника; обов’язок спростування обставин відповідачем, що не притаманне цивільному процесу з огляду на принцип диспозитивності, який передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте з аналізу норм законопроекту можна дійти висновку, що за умови відсутності обов’язку доказування обставин, які свідчать про те, що майно чи інші активи набуті в результаті вчинення конкретного злочину, фактично стягнути активи в дохід держави буде можливо з будь-якої особи. Адже, пропонується встановити лише факт того, що активи мають ознаки необґрунтованості, тобто є такими, які не відповідають:

1) відомому з офіційних джерел розміру доходів підозрюваного у календарному році, в якому такі активи були набуті ним у власність;

2) останньому відомому з офіційних джерел розміру річних доходів підозрюваного – за відсутності відомостей щодо термінів набуття відповідних активів у власність.

Вважаю, що законодавча ініціатива є істотним порушенням права на власність, оскільки як відомо, в Україні є дуже багато людей, які роками нелегально працювали за кордоном, бо держава не змогла їм забезпечити належні умови праці та відповідну заробітну плату. Безумовно, що в таких випадках підтвердити обґрунтованість набутих активів за прописаними в законі способами не вдасться жодному з них, оскільки дохід цих осіб був отриманий не з офіційних джерел, а в готівковій формі за виконану роботу. В той же час є законним та отриманий не внаслідок вчинення злочину. Тому його стягнення в зв’язку з тим, що ці доходи є необґрунтованими з підстав неможливості підтвердження з офіційних джерел розміру доходів є неприпустимим.

Якщо вже і є такі пропозиції, то слід це питання врегулювати таким чином, що активи, які набуті до моменту вступу цього закону в дію не є підставою для подачі позову. За таких умов, усі будуть в рівних умовах і змушені будуть декларувати доходи, отримані за результатами своєї праці.

На недоліки законодавчих ініціатив в частині запровадження позасудової конфіскації мною я не раз звертав увагу в своїх попередніх публікаціях. З аналізу останніх законодавчих ініціатив стає зрозумілим, чому уряд так форсує прийняття цього недолугого законопроекту, адже в проекті державного бюджету на 2017 рік урядовцями закладено кошти на суму більш 1,5 млрд. доларів США від спецконфіскації. 

Безумовно, спецконфіскація необхідна в правовій державі, однак виключно у випадку доведення кримінального походження набутих активів, що здійснюється в межах кримінального судочинства.

Ініціативи Кабінету міністрів України щодо стягнення активів у порядку цивільного судочинства є зрозумілими, оскільки не у всіх випадках правоохоронні органи здатні довести те, що активи набуті внаслідок вчинення злочину. Однак, це вже питання професійності правоохоронних органів, а не окремих громадян.

Підсумовуючи можна сказати, що аналізований проект закону не відповідає загальним засадам як цивільного, так і кримінального законодавства, практиці ЄСПЛ та є своєрідним «міксом» публічно-приватних норм, що є неприпустимим в правовій державі. Однак, в зв’язку з тим, що в проекті державного бюджету закладено кошти від спецконфіскації, ймовірно цей законопроект, все ж таки, буде «протягнений» через залу Верховної Ради України.

Якщо ми хочемо дійсно враховувати досвід європейських країн, то там спецконфіскація використовується паралельно з кримінальним провадженням та передбачає блокування і замороження деяких активів, ґрунтуючись на виконавчих розпорядженнях, без попереднього рішення суду. Однак, ці процедури не передбачають припинення права власності, натомість гарантують можливість оскарження таких рішень у суді відповідно до певного переліку процесуальних норм. Виключно, за умови передбачення таких принципів здійснення спецконфіскації, можливе її запровадження в національне законодавство.