По кому подзвін децентралізації Києва?

Тема децентралізації досі є топовою для українського політикуму на різних рівнях.

Тема децентралізації досі є топовою для українського політикуму на різних рівнях. Важко перерахувати скільки було спроб надати більше повноважень місцевим громадам, а влада, не залежно від ідеологічного спрямування, гальмувала ці процеси щойно вони починалася. Вже більше року ми чуємо про всеосяжну боротьбу із корупцією та невідворотну децентралізацію, проводяться численні обговорення, збираються робочі групи, залучаються кращі експерти, однак, на ділі, коли справа доходить до голосування, влада «дає задню», забувши про задекларовані передвиборчі обіцянки.

2 червня на засіданні Київської міської ради було провалено проект про створення районних рад у столиці. За нього проголосували лише 36 депутатів, а проект відправили на доопрацювання у довгий ящик.

Сам проект не мав конкретики та не описував повноваження, які планують закріпити за майбутніми радами, а лише фіксував, власне, факт створення їх. А от чіткі принципи роботи новостворених структур  планувалося обговорити у майбутньому. Однак, навіть такий, суто номінальний крок, який би наблизив райони до довгоочікуваної самостійності, столична влада так і не змогла ухвалити, хоча це питання було узгоджене заздалегідь з усіма політичними силами. Тому зрозуміло, що передвиборча обіцянка стає комом у горлі чинного керівництва міста.

Варто розуміти, що процес децентралізації – це фактичне послаблення центральної ланки. Логіка зрозуміла, адже районні ради при Попові-Черновецькому були ліквідовані аби узурпувати владу в одних руках. Тому і нова влада пішла тим же шляхом аби не втрачати ласі повноваження, які перейшли як дар від попереднього режиму. Проте, з іншого боку, це певне посилення та концентрація на більш важливих питаннях, адже дрібні проблеми делегуються на районний рівень. Одже, процес проведення децентралізації не повинен мати жодних політичних підтекстів.

Важливо, що ефективна децентралізація – це не лише передача повноважень адміністративним одиницям,  це надання ресурсів для самообслуговування та, головне, контролю жителями районів. Коли громада зможе обирати професійну та авторитетну місцеву владу, тоді люди почнуть розуміти, що від їхнього вибору буде залежати добробут у окремій місцевості. Окрім цього, відбувається децентралізація бюджетної системи, що, безумовно, сприяє підвищенню використання бюджетних коштів. Також,  самостійно формуються соціально-економічні програми та, скажімо, визначається перелік місць для паркування авто та інших транспортних засобів.

За останній рік суспільство сильно змінилося, люди почали відчувати особисту політичну відповідальність і зрозуміли до чого призводить принцип «моя хата з краю», за яким жила більшість населення. Тому надання повноважень на місця – це поклик часу, суспільство хоче змін та прагне брати у них активну участь. Кожен свідомий громадянин розуміє, що завдяки децентралізації не лише підвищується рівень роботи центральної влади, а і покращується рівень та результативність роботи місцевих еліт. Районні ради мають стати не новою бюрократичною машиною, це менеджерська установа, основним завданням якої є надання послуг населенню на місцях. На жаль, сьогодні нам цього бракує.

Восени столицю очікують нові вибори. Поряд з цим, деякі фахівці сумніваються в їх реалістичності, адже рейтинг діючої влади стрімко падає. І тут питання децентралізації знову буде рушійним передвиборним аргументом. Можливо саме тому влада і відклала прийняття цього рішення, щоб використати як козир напередодні виборів.

І тут вже справа за волею громадянського суспільства: або воно дотискує і влада  нарешті запустить цей механізм зараз, або ми вкотре будемо чути «нові-старі» пусті  політичні гасла про важливість реформ, які вже видніються за лінією горизонту.