Чому українські підприємці не хочуть сплачувати роялті

Чи легко змушувати підприємців, в яких ще відсутня культура платити за музику, сплачувати роялті, як цього вимагає закон.

В Україні, як у країні, що розвивається, ще не склалася культура споживання взагалі і авторського продукту зокрема. Всі бажають танцювати, але мало хто бажає платити за музику. Треба сказати, що у розвинутих країнах люди такі ж, як і всюди, бажають економити і теж сплачують роялті неохоче, і шукають засоби обійти законодавство.

Але там правові механізми доведені майже до абсолюту і не дають такого шансу. Нам у цьому ще треба подолати неабиякий законодавчий шлях. Але базові умови дозволяють нам примушувати підприємців сплачувати авторські, а при відмові, або свідомого порушенні закону, платити штраф. Ми маємо штат юристів, що ведуть справи проти порушників. І деякі наші агенти теж мають юридичну освіту та посвідчення діючих юристів, що дозволяє коректно виконувати процедури фіксації порушень. Наприклад, нещодавно один ресторан у Дніпрі сплатив  223 380 гривень лише за одну пісню, що транслювалася публічно без ліцензії на використання. Погодьтеся, це дуже чуттєвий стимул для виконання вимог закону.

З іншого боку, для сумлінних платників роялті ми маємо програмний комплекс, що автоматично підбере для власника розважального, чи торгового закладу репертуар з найпопулярніших та актуальних творів та зробить звіт. Підприємцю треба буде лише підтвердити його електронним підписом та сплатити рахунок. Таким чином ми полегшуємо для власників закладів виконання закону і стимулюємо їх легальну діяльність. 

Використання музики, по суті, це не тільки права композиторів, а і суміжні права. Звичайно, кожний музичний твір – це результат роботи багатьох людей, кожен з яких має свою частку прав. І тут можуть бути різні варіанти їх оформлення.

Наприклад, візьмемо якусь уявну групу музикантів. Іван написав музику. Йому допомагав Петро, а ще він написав половину слів. Дописав текст Василь, а Тарас так віртуозно зіграв на барабанах, що це визнали окремим витвором мистецтва, на яке Тарас має авторське право. Їх пісня за квартал десять тисяч разів грала у супермаркетах міста. І ось надійшла сума роялті.  Її треба розподілити, та ще й так, щоб учасники групи не посварилися і вона не припинила існування і більше не заробляла гроші.

Якщо твір виданий якимось видавцем, лейблом Sony, наприклад, всі кошти надходять йому і розподілом вже займається лейбл згідно угоді з авторами. Але якщо група незалежна, вона складає угоду з нами. І тут можуть бути варіанти. Або в загальній угоді обговорюється частка кожного автора, або окремо Петро, Іван, Тарас та Василь укладають угоди. Звісно, бувають випадки, набагато складніші, але якщо по простому, то так і є. Отже, отримання справедливої винагороди всіма учасниками проєкту – надзвичайно важлива справа. Але формально це різні виплати.
Врешті, виходить, що ми повинні спочатку взяти з підприємця плату за авторські права на користь видавця, або авторів, зазначених у вихідних даних композиції (Іван-Василь). А потім повинні знову прийти і взяти плату за суміжні права (Петро, Тарас і т.д.).  Але це абсурдно і не ефективно.  Тому ми працюємо у тісній взаємодії із ГС «Українська ліга авторських та суміжних прав» (УЛАСП), яка ще у 2019 році отримала акредитацію для здійснення розширеного колективного управління в сфері публічного виконання суміжних прав.

Тому підприємці платять у «єдиному вікні» один раз і повну суму за використання авторського продукту. А розподіл на винагороду авторських та суміжних прав відбувається системою автоматично, згідно укладеним з авторами угодам.