Право постійного користування землею: чотири способи вирішення проблеми

З радянського минулого в українському земельному законодавстві залишився дискусійний рудимент – право постійного користування землею.

З одного боку, ринкова економіка ставить під сумнів саму доцільність існування такого виду правовідносин, за якого державні та комунальні підприємства мають якісь немотивовані преференції. У нашому випадку – це неконкурентний спосіб одержання земельних ділянок, а також набагато нижча, у порівнянні з орендою, плата за землю. З іншого ж боку – в Україні саме завдяки існуванню цього інституту традиційно вирішуються певні питання в земельній сфері. Так чи інакше, але законодавчі зміни в регулюванні тут давно назріли, і в різні часи Аграрному комітету парламенту пропонувалися різні бачення вирішення цього питання. Зупинимось на чотирьох можливих варіантах.

Варіант перший: відмовитись в повному обсязі від інституту права постійного користування землею з переоформленням його на оренду

Якщо вести мову про постійних користувачів приватної власності – то така пропозиція виглядає абсолютно адекватно. Для захисту їх прав та інтересів можливо встановити на рівні закону певні гарантії, а саме: мінімальний строк оренди та фіксовану орендну плату. А от із юридичними особами публічного права ситуація складніша. У багатьох випадках право користування землею не може бути тимчасовим. Наприклад, це стосується земель лісогосподарського призначення, земель оборони, земельних ділянок під будівлями органів влади тощо. Відносини землекористування в таких випадках повинні мати постійний характер.

Варіант другий: переоформити право постійного користування, яке належить державним чи комунальним підприємствам, установам, організаціям, на право власності вказаних юридичних осіб

Розмови про це ведуться ще з часів написання Цивільного кодексу України і стосуються більш широкого питання - чи має право на життя така організаційно-правова форма, як державне чи комунальне підприємство? І тоді, і зараз, було багато прихильників того, що вказані юридичні особи мають бути трансформовані у господарські товариства, а держава чи територіальна громада будуть володіти ними через власність на статутний капітал. Це мало б надати їм більшу самостійність та додаткові можливості у веденні господарської діяльності. Проте, на мій погляд, це буде мати і зворотній бік, адже будуть суттєво збільшені можливості для зловживань керівниками зазначених підприємств і створиться підґрунтя для масового необґрунтованого відчуження закріплених за ними земельних ділянок.

Варіант третій: замінити право постійного користування землею для державних і комунальних підприємств правами оперативного управління та господарського відання, а для інших суб’єктів – орендою

Це – дуже непогана ідея, адже саме на правах оперативного управління та господарського відання державним і комунальним підприємствам належить усе майно, крім земельних ділянок. Обидва права – це, за великим рахунком, такий собі аналог права власності, але деякі дії з управління майном, як то застава, відчуження тощо, державне чи комунальне підприємство повинно буде погоджувати з органом управління ним (комунальне підприємство – з органами місцевого самоврядування, державне – з відповідним органом виконавчої влади).

Цей варіант, по-перше, виведе з тіні використання сотень тисяч гектарів земель сільськогосподарського призначення, які зараз масово передані в користування за «сірими» договорами про спільний обробіток, спільну діяльність, інвестиційними договорами тощо. Замість цього буде дозволена легальна оренда. Звісно, потрібно буде створити декілька запобіжників для уникнення зловживань. Наприклад, доцільним є запровадження виключно аукціонного шляху передачі земель в оренду, встановлення граничної кількості земель для одного підприємства, які можуть бути передані в оренду. Можливим також є спрямування частини орендної плати до бюджетів.

Крім того, цей варіант, нарешті «зістикує» права на будівлю, яка належить державному чи комунальному підприємству, та на земельну ділянку, на якій ця будівля розташована. Сьогодні користування цими об’єктами оформлюється за допомогою різних речових прав.

Варіант четвертий: надати державним і комунальним підприємствам, установам, організаціям, які є постійними користувачами земельних ділянок, право на передачу таких ділянок в оренду

Це найпростіший, але теж можливий варіант. Із встановленням на рівні закону певних запобіжників та системи контролю за вказаними діями, це абсолютно прийнятний спосіб легалізації договорів про спільний обробіток, які активно використовуються зараз. Їх легалізація, по-перше, знищить корупційний механізм «відкатів», що зараз процвітає у сфері управління землями державних підприємств, а по-друге, спрямує відчутні кошти до бюджетів від вказаних операцій. Але недоліком цього варіанту є відсутність «зістиковки» прав державних і комунальних підприємств, установ, організацій на будівлі та земельні ділянки, на яких вони розташовані.

Так чи інакше, але проблему постійного користування землею потрібно буде вирішувати. Як саме – покаже час. Кожен із перерахованих варіантів має свої негативні та позитивні сторони. Але, на мій погляд, головне, щоб в результаті ми одержали не чергові схеми з «розпилу» державної чи комунальної землі, а адекватний механізм управління нею, який би був вигідний усім учасникам правовідносин.