Як нам припинити кровопролиття у Східному Донбасі

1. Аби пісні і монотонні прес-офіцери, які одноманітно барабанять свої тексти з обов’язковими вживанням дурноватого слова-паразита «гатили», замість свого словоблуддя повідомляли чітко і конкретно про жертви. Якщо загинув боєць, офіцер – його прізвище, ім`я та по-батькові, звідки він родом. Щоб це знала вся держава.

2. Щоб на честь ушанування загиблого чи, не приведи, Боже, загиблих в Україні в певний час оголошувалася хвилина мовчання. Якщо потрібно, то й кожного дня поки йде війна. Це шана перед загиблими, але водночас для того, щоб ми всі не черствіли, не звикали до наших втрат, кількість яких вимірюється уже в межах 10 000 осіб з початку Московітської агресії.

3. Щоб на кожні похорони, і в найдальші села й хутори, бо саме українці звідти, а не сини олігархів, державної знаті, нардепів захищають нашу державу від окупантів і гинуть на фронті, їхали почергово: глава держави особисто, прем’єр-міністр персонально, цей хитрий і мудрий голова Верховної Ради, який повсякчас маніпулює прийняттям законодавчих актів, міністри – по черзі, нардепи – по черзі від фракцій. Щоб вони поспіль з людьми ставали навколішки перед мужністю і пам’яттю наших славних молодих людей, які поклали своє життя в боротьбі з агресором. Щоб ці всі козирні і "скотиняри", які змагаються поміж собою в грабунках держави, народу, хизуються одні перед одними мільйонними, незрозумілими статками, виїжджали в люди, знали, як живеться простим людям, котрі втратили годувальників, або ж синів – головну надію і опору на завтра.

4. Я звертаюся до всіх братів і сестер українців по Фейсбуку. Розмножуйте, панове, друзі, колеги, постіть цю пропозицію, кожного дня ставте її на відкриття стрічки ФБ, повторюйте повсякчас з зазначенням усіх наших вимог, аж до тих пір, поки ця наша з вами ініціатива не стане правилом життя воюючої держави. Тільки тоді, коли ми заставимо ЇХ ставати навколішки перед пам’яттю наших дітей, батьків і друзів, до тих пір буде тягнутися ця страшна війна. 

5. Ми притягнемо за лощені чуби і пейси, поставимо на коліна перед домовинами наших бійців олігархів, які зацікавлені в війні. Коли їм стануть невигідними, незручними смерті українців, будьте певні, одразу ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА.

6. Давайте хоч раз будемо наполегливими і до кінця організованими. Керівники держави жодного разу не спустилися на Майдан, щоб попрощатися з загиблими. Підкреслюю: ні разу! Ми заставимо їх їздити до могил героїв у їхні рідні місця.

7. Цього ми зможемо добитися, якщо всі цього забажаємо, на цьому наполяжемо! Тому, панове поети, припиніть рядкогонити, підключіться зі своїм полум`яним словом до святої справи! І публіцисти з письменниками також! Давайте скажемо, що досить спостергати за війною з диванів і м`ягких крісел, досить смертей на Донбасі, досить нічого не робити для припинення війни. Гуртом - ми велика сила!