Помилки та некомпетентність керівництва Національного банку України, що позначаються на життєвому рівні населення та економічного добробуті нашої держави, мають бути рішуче зупинені. Голова НБУ, котра зовсім втратила монетарні важелі та інструменти впливу на фінансово-валютний сектор країни, досі вперто твердить про перспективи розвитку банківського сектора. Мабуть, вона останній раз заходила до комерційно-фінансової установи влітку 2014, коли в банку країни-агресора такій Пані не продали дві сотні доларів. Відсутність комплексних змін в монетарній політиці НБУ призводить до знущання над реальним сектором економіки. Не допустимо що населення та бізнес втрачають мільйони гривень за один день! Курсові стрибки в 5 гривень, це не монетарна політика, а банальна недосвідченість. Монетарна політика НБУ останнім більше схожа на піраміду МММ Мавроді, коли "завтра буде точно дорожче, ніж сьогодні", і це, нажаль, про іноземну валюту.
Найдивніше, що приймаючи певні рішення, НБУ не пояснює іх, а лише вводить в дію на наступний день. Так само вийшло і з рішенням про відмову від індикативного курсу, коли Правління НБУ 04.02 ввечері прийняло, а практична реалізація таких вказівок відбулась вже 06.02 без попередніх консультацій з відповідальними підрозділами комерційних закладів та великих експортерів України. І чого очкувало Правління? Що після майже піврічного дефіциту іноземної валюти курсові коливання підуть вниз, або учасники торгів, без попередніх хоча би аналітико-теоретичних механізмів, зорієнтуються в новій ринковій ситуації? Такі дії схожі на рішення студента інженера першого курсу, коли він перебирає всі варіанти в думках і одразу реалізує такі ідеї на моделі, з однією думкою «може підфортить».
Наслідки такої управлінської діяльності мають бути піддані громадському осуду, а сама голова НБУ звичайно має покинути свою посаду, як не компетентний управлінець. ГПУ має почати розслідування діяльності та перевірити можливі заангажовані рішення під час виділення рефінансування для комерційних банків та введення тимчасових адміністрацій. Про непрозорість введення останніх ходять легенди, а адміністратори-управлінці після кожного нового проекту міняють авто та купують новий будинок.
Нажаль, в Україні не поважають реальних спеціалістів державного управління, які під час своїх каденцій проводили зважену політику або приймали реформаторські рішення. Це як історія з покійним міністром Г.Кірпою, який був фактично єдиним керівником, котрий зміг реформувати та розвивати Укрзалізницю, а кожний з його наступників був безсилий для керування таким відомством. Нажаль сьогодні Кірпи вже немає. Звичайно, реальні реформатори та управлінці в нашій державі є, як то наприклад Стельмах, котрий керував НБУ майже 10 років, або Калетнік, що повністю реформував митні органи, ввівши електронне декларування та комп’ютерну систему визначення митної вартості. Або наприклад Вакарчук старший, що ввів ЗНО та надав можливість дітям з менш забезпечених сімей вчитись за рахунок держаного бюджету.
Таким чином українське суспільство має відверто пояснити керівництву країни про наслідки невдалих управлінських рішень, і якщо у владній команді відсутні спеціалісти, то потрібно використовувати досвід попередніх поколінь. Адже не є нормальним, коли в 2015 мінімальна заробітна плата в Україні є 50 доларів США і тримає тенденцію до зменшення…
