Провали комунікації: як швидко навчити населення зневажати закон?

Вже десятий день ми спостерігаємо за тим, як всі у населених пунктах їздять 50 кілометрів на годину. Усі без винятку громадяни. А рідкісні винятки сплачують шалено великі штрафи, що відчутно впливають на їхній бюджет. І відповідно надалі це є хороша превен

Вже десятий день ми спостерігаємо за тим, як всі у населених пунктах їздять 50 кілометрів на годину. Усі без винятку громадяни. А рідкісні винятки сплачують шалено великі штрафи, що відчутно впливають на їхній бюджет. І відповідно надалі це є хороша превентивна норма, яка стримує водіїв від порушень. За перші десять днів ми спостерігаємо за зменшенням кількості ДТП, відсутністю стрітрейсерів та зайцевих на наших автошляхах.

Момент лише в тому, що це відбувається десь у паралельній реальності. Окрім того, що я піарник, я – водій, який любить проводити експерименти. Є на Західній Україні красиве місто: Рівне-Чарівне називається. Так ось. В переддень Різдва, їду по цьому містечку. Перелаштовуюся в крайній правий і тримаю швидкість 50 км/год. Перші дві хвилини було нічого так. Комфортно навіть. А потім з зупинки громадського транспорту виїхав жовтий забитий вщент пасажирами автобус і ... почав мені моргати фарами, за секунд 40 (терпеливий водій був у автобусі, напевно) посигналив і обігнав. Підозрюю, що паралельно в маршрутному таксі в мою адресу прозвучали стандартні вислови: баба жінка за кермом, їздити не купила, а права купила тощо.

Якщо коротко – їдучи 50 по місту (не по Києву з його шаленим трафіком, а по провінційному місту) я відчула себе перешкодою на шляху недошумахерів. Але блог не про це. Блог про зневагу до закону, яку виховує у населення сама держава. І наслідки таких дій можуть бути дуже непередбачуваними.

У психології є один експеримент – камера Скіннера. Психолог Беррес Фредерік Скіннер вважав, що людина засвоює певну поведінку виключно в результаті застосування системи нагород і покарань. Якщо коротко і просто, то суть експерименту така: щура закривають у клітці, в якій є один важіль. Коли тварина натискає на цей важіль – вона отримує їжу. Відповідно, цю дію тварина прагне повторювати знову і знову. Адже наслідки для неї виключно позитивні. Далі цю ж тварину закривають в іншій клітці. Якщо гризун тисне в ній на важіль, то його лапки подразнюються електрошоковим пристроєм. Яка ж реакція тварини? Бінго! Ви вгадали! У другій клітці щур на важіль не тисне. Бо за це його чекає… покарання.

Фактично такий принцип закладено в основу системи державного покарання. Не порушуєш закон – молодець. Порушуєш – ось тобі штраф, в’язниця чи конфіскація. І населення таким чином звикає поважати закон, законодавця та устрій своєї держави.

Зазначу, що я в жодному разі не порівнюю людину зі щуром і не є противницею обмеження швидкості руху у населених пунктах. Ба більше. Нам варто наслідувати найкращі практики та змушувати водіїв кермувати з безпечною швидкістю й повагою до пішоходів та інших учасників дорожнього руху. Це речі очевидні. Але опрацьовувати кожен крок потрібно максимально продумано. Адже сьогодні в Україні ми спостерігаємо за некоректною державницької комунікацією, що може мати пристойно негативні наслідки. Держава (свідомо чи ні - невідомо) привчає свого громадянина зневажати закон.

Розглянемо трішки альтернативних шляхів. А як це могло б бути? Як правильно комунікувати і змусити закон поважати, а не ігнорувати?

Приклад вдалої реформаторської комунікації та правильного ділового підходу в даному контексті – це Грузія. У цій країні з моменту запуску відповідних обмежень їздять обережно, тому що по усій території держави розміщено камери і за порушення відразу приходить штраф, від якого нікуди не подітися. Окрім камер, вулиці патрулюють автомобілі без розпізнавальних знаків. Ці машини обладнані радарами та технікою для відео та фото фіксації порушень. Тобто навіть якщо теоретично припустити, що водії вивчать, де їх “ловить” камера, вони точно не знатимуть де і коли знаходиться прихований патруль. Додатково тут діє так звана система втрати балів. Кожен водій стартово має 100 балів на рік. Штраф – це мінус від одного до сорока балів (такий собі бонус до фінансового покарання). Людина сплачує штраф, з її балансу “знімають бали” і водій далі є учасником дорожнього руху. Але якщо водій є злісним порушником ПДР, то свої 100 балів він втратить відносно швидко і йому доведеться... на рік забути про автомобіль, перескладати іспит й отримувати водійське посвідчення знову. Не дуже “радужна” перспектива, чи не так? Особливо, якщо врахувати той момент, що в Грузії передавати новенькі права в ресторані за символічний хабар – не прийнято. Що скажете, українські колеги-водії? Зупинить вас такий підхід від масових порушень? Я чомусь переконана, що так.

Це приклад, коли ключовий інформаційний меседж, цілі нововведення й реальні дії – співпадають. Відповідно ми отримуємо бажане: закон поважають та мінімально порушують. Приємний бонус – у свідомості людей на психологічному рівні виховується непорушний постулат: закон обов’язковий до виконання. Він один для всіх і за його порушенням завжди слідує невідворотне покарання.

Що відбувається в Україні наразі? Держава некоректно веде комунікацію з населенням. По факту левова частка нововведень - декларативні. Адже механізм виявлення, фіксації порушень та чіткого розуміння алгоритму притягнення до відповідальності – відсутній. Чи працюють по всій країні камери фіксації правопорушень? Ні. Чи може поліціянт чітко зафіксувати та довести Ваше порушення? Ні (якщо будемо відвертими реалістами). Тобто підсвідомо держава говорить своєму громадянину: та я тебе прошу, порушуй! Мої слова і весь цей закон – нічого неварті! Відповідальність вона ж така...примарна майже. Я тут собі закони приймаю, законопроекти пишу, а ти живи собі так, як жив.

Можемо вже уявити собі картину, коли поліціянт зупинить десь в столиці такого авторитетного чоловіка ледь за сорок і буде казати йому: “Ну зізнайтеся, ну, будь ласка! Ви ж перевищили”. А він йому так в очі буде відповідати: “Я? Ви що? Їхав 50. Як всі”.

Обмежувати рух містом до швидкості 50 – це правильно. Наші реалії та збільшення кількості страшних ДТП це підтверджують. Але з точки зору комунікації та здорового глузду правильно перед тим, як обмежувати рух у населених пунктах за формулою 50+9 км/год забезпечити автошляхи камерами фіксації порушень та розробити чіткий практичний механізм стягнення штрафів за порушення швидкісного режиму. Тоді нововведення мають шанс реально функціонувати, порушники – нести справедливе покарання, а громадяни – поважати закон.

По суті наразі чергові зміни й обмеження лише зайвий раз дозволяють громадянам проігнорувати верховенство права та переконатися у тому, що дотримуватися прописаних законодавцем положень зовсім необов’язково. А відтак – від задекларованих нових норм більше шкоди, аніж користі. І проблема тут у меседжі, який своїми діями передає громадянам влада. Повторюся, меседж наступний – закон можна ігнорувати.

Комунікація й інформаційний вплив – річ критична у вихованні громадянського суспільства. В поняття комунікація ми не вкладаємо лише публічні виступи, заклики чи посів меседжів у інформаційному просторі. Наші дії та реалії – це теж частина комунікативної стратегії держави. Підходи потрібно змінювати. Закон повинен змусити себе поважати. Тоді з’явиться повага до усієї вертикалі влади, до держави, державності та до самих себе відповідно.