Пропуск строку позовної давності може кваліфікуватись, як службовий злочин, але не завжди

Невжиття керівником своєчасних заходів по стягненню заборгованості на користь його підприємства не завжди може містити склад злочину, передбачений ст. 367 КК України (“Службова недбалість”).

Органом досудового розслідування керівник підприємства обвинувачувався у вчиненні "службової недбалості, що спричинила тяжкі наслідки" (злочин, передбачений ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України), оскільки він як виконуючий обов`язки директора підприємства своєчасно не вжив заходів для стягнення у судовому порядку з ДК «Газ України» (боржника свого підприємстсва) суми коштів, перерахованих його підприємством на користь ДК "Газ України" як попередня оплата за договором поставки природного газу, який фактично не було поставлено, - внаслідок чого закінчився строк позовної давності для стягнення з боржника вказаної заборгованості у судовому порядку.

Вироком районного суду від 21 листопада 2018 року в.о. директора підприємства було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України ("Службова недбалість"), та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Вказане рішення районного суду було оскаржене у апеляційному, а потім - в касаційному порядку.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду підтримав рішення апеляційного суду щодо скасування рішення районного суду та закриття кримінального провадження у цій частині. Таким чином, Верховний Суд дав надію керівникам, які пропустили строки позовної давності для стягнення заборгованості з боржників їх підприємств, не бути притягненими до кримінальної відповідальності за службову недбалість. 

Так, у своїй постанові від 10 грудня 2019 року Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у справі № 701/340/17 зазначив, що невжиття керівником підприємства своєчасних заходів для стягнення у судовому порядку заборгованості перед його підприємством, внаслідок чого закінчився строк позовної давності для стягнення в судовому порядку вищезазначеної заборгованості, не може розглядатися як службова недбалість (ст. 367 КК України) у випадку, коли факт пропуску строку позовної давності не було встановлено компетентним судом.

Верховний Суд вказав на те, що у силу ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами положень ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Винуватість особи має бути доведено стороною обвинувачення поза розумним сумнівом (ч. 2 ст. 17 КПК).

Розглянувши матеріали кримінального провадження у цій справі, суд дійшов висновку, що в діянні в.о. директора Підприємства у даному випадку був відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 367 КК (“Службова недбалість”).

Так, згідно матеріалів кримінального провадження було встановлено, що 18 серпня 2011 року між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та підприємством було укладено договір поставки природного газу. Згідно з умовами цього договору ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» зобов`язувалась поставити підприємству 1 300 тис. куб. м природного газу, а останнє - прийняти його й оплатити.

21 вересня 2011 року підприємство здійснило попередню оплату за газ на суму 2 442 031,42 грн. Однак ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» поставила лише 68,375 тис. куб. м газу на суму 234 250,71 грн, решту не поставила, а попередню оплату в сумі 2 207 780,71 грн не повернула, у зв`язку з чим підприємство проводило претензійну роботу.

Відповідно до пунктів 4, 11 розділу ІІІ Посадової інструкції директора підприємства, в.о. керівника підприємства був зобов`язаний брати участь у підготовці претензій до клієнтів при порушенні ними умов договорів, розробляти та впроваджувати заходи з виявлення і скорочення заборгованості від клієнтів.

Суд встановив, що заборгованість ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» після 30 вересня 2014 року обліковувалась на підприємстві, як дебіторська заборгованість, яку в будь-який момент може бути добровільно сплачено боржником. Даних про те, що підприємство після 30 вересня 2014 року зверталося з позовом до суду про стягнення з ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» заборгованості за договором поставки, і суд відмовив у його задоволенні, в тому числі у зв`язку із закінченням строку позовної давності, в ході апеляційного розгляду встановлено не було.

Зважаючи на усе зазначене, колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого висновку, що факт пропуску строку позовної давності може бути встановлено лише компетентним судом після звернення з відповідним позовом в установленому законом порядку, а тому твердження сторони обвинувачення про закінчення указаного строку, без дотримання зазначеного вище порядку, є передчасним. Відповідно, на даний час немає підстав вважати, що заборгованість ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» перед підприємством за договором поставки не може бути стягнута саме з підстав закінчення строків позовної давності внаслідок несумлінного ставлення виконуючим обов`язки директора підприємства до своїх службових обов`язків, а саме внаслідок невжиття останнім (в.о. директора підприємства) заходів для стягнення вказаного вище боргу в судовому порядку.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано зважив і на те, що органом досудового розслідування в.о. директора підприємства пред`явлено суперечливе обвинувачення в частині невжиття ним заходів для стягнення вищезазначеного боргу з ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» в судовому порядку за період із 21 серпня 2014 року (день призначення даньої особи на посаду в.о. директора підприємства) по 18 вересня 2014 року (дата видачі Міністерством енергетики та вугільної промисловості України наказу № 650, яким поновлено діяльність ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України»), тобто з боржника, діяльність якого на той час було припинено згідно наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26 липня 2012 року № 545, що взагалі унеможливлювало звернення з позовом до нього в зазначений період.

У ході судового розгляду сторона обвинувачення також не доведела, що в.о. директора підприємства у період із 18 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року був обізнаний зі змістом вказаного вище наказу № 650, тобто знав про відновлення діяльності ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», однак не вжив заходів для стягнення боргу. Показань в.о. директора підприємства стосовно того, що про відновлення діяльності вказаної дочірньої компанії йому стало відомо від слідчого, сторона обвинувачення не спростувала.

Суд врахував також і те, що право звернення з позовом про стягнення відповідної заборгованості виникло у підприємства ще у 2011 році - з моменту можливого невиконання ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» взятих на себе зобов`язань за договором поставки природного газу, у зв`язку з чим суд підставно визнав сумнівним твердження обвинувачення про те, що саме в.о. директора підприємства, який почав виконувати обов`язки керівника підприємства з 21 серпня 2014 року, не вжив відповідних заходів для стягнення заборгованості з ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у судовому порядку. До того ж, як уже було вказано вище, п. 7 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26 липня 2012 року № 545 було встановлено двомісячний термін для заявлення відповідних вимог кредиторами до ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», який закінчився задовго до призначення обвинуваченого на посаду керівника підприємства.

Під час судового розгляду в рамках кримінального провадження сторона обвинувачення поза розумним сумнівом не довела винуватості в.о. директора підприємства у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, а тому апеляційний суд обґрунтовано скасував обвинувальний вирок місцевого суду щодо в.о. директора підприємства та закрив кримінальне провадження у вказаній частині обвинувачення.