Існування консенсусу між керівництвом Церков та нинішніми “євроінтеграторами” — безперечний факт. Ієрархи не просто підтримали євроінтеграційний курс, але й дали владі величезний кредит довіри. А от можливість Церков політично мобілізувати своїх вірних зад
Релігієзнавець Юрій Чорноморець опублікував доволі симптоматичний допис щодо проблематики відносин Церков та нинішньої влади. Останню він звинуватив у порушенні домовленостей, які нібито існували між нею (коли вона була ще опозицією) та Всеукраїнською радою Церков і релігійних організацій:
Коли ця влада була опозицією, то гарантувала ВРЦіРО (представляє 95% вірних), що у нас буде як у Польщі, як в Угорщині — ми будемо йти в ЄС, але при цьому будемо мати пріоритетом збереження родини, благо дітей, але не будемо приймати західну культуру повного релятивізму, із усіма її ідеологічними розширеними тлумаченнями прав людини. Так, українські Церкви політики просто “кинули”. Хоча до влади вони прийшли через Майдан, а не через прайд, і прийшли багато в чому завдяки підтримці прав протестувальників з боку Церков, а не з боку ЛГБТ-спільнот.
Важко сказати, чи дійсно існували якісь чіткі домовленості. Одначе існування консенсусу між керівництвом Церков та нинішніми “євроінтеграторами” — безперечний факт. Ієрархи не просто підтримали євроінтеграційний курс, але й дали владі величезний кредит довіри. А от можливість Церков політично мобілізувати своїх вірних задля спротиву деяким аспектам євроінтеграційного процесу не була продемонстрована.
Чорноморець переконує, що ієрархів просто “кинули”. Одначе “кидають” тих, хто дозволяє себе дурити, тих, хто занадто наївний. Коли таку наївність демонструють лідери багатомільйонних релігійних спільнот, які, до того ж, несуть особливу відповідальність перед Богом, це злочинна наївність.
Людина, котра має загальне уявлення про те, якими ідеями керується брюссельська бюрократія і низка урядів країн-членів ЄС, в принципі не тішитиме себе ілюзіями якоїсь “особливої євроінтеграції”. І досвід згаданих Чорноморцем Польщі та Угорщини лише підтверджує цю тезу. Безперечно, сьогодні в обох країнах при владі перебувають помірковано праві сили, які намагаються відстоювати дійсно європейські, християнські цінності. Одначе і Польщі, і Угорщині, і тій же Хорватії на шляху євроінтеграції довелося пройти стадії прямого ідеологічного диктату з боку Заходу.
Те, що ставить за приклад Чорноморець, не впало просто з неба. Названі країни пройшли через намагання запровадити одностатеві шлюби, через гей-паради, через уроки “сексуальної освіти” у школах, через тиск на середовища, готові чинити опір впровадженню ліво-ліберальних ідей. Інша справа — таке впровадження викликало протидію і посприяло приходу до влади правих сил. Церквам у цьому “повороті праворуч” довелося відіграти вагому роль. Йдеться і про підривання духовенством авторитету зорієнтованих на Брюссель урядів, і про конкретні ініціативи, спрямовані на унеможливлення прийняття деструктивних нововведень (в тій же Хорватії Церква спромоглася ініціювати і провести референдум, в ході якого “одностатеві шлюби” були заборонені на конституційному рівні).
У повторення чогось подібного в Україні віриться дуже слабо. По-перше, наше суспільство менш релігійне, ніж польське чи хорватське (до того ж, воно конфесійно поділене). По-друге, українські Церкви не мають досвіду громадсько-політичної мобілізації. По-третє, навіть сьогодні ієрархи Церков не демонструють готовності вийти із псевдоконсенсусу, і завтра ситуація навряд чи зміниться радикальним чином.
