Цілком ймовірно, що союз обох країн зіткнеться з етнічними, релігійними та територіальними проблемами з сусідніми державами, яких завжди підтримували Сполучені Штати Америки.
На думку деяких британських та російських експертів від цього договору постраждають інтереси російської сторони. З точки зору сьогоднішньої економічної ситуації в Росії, під великим знаком питання залишається той факт, чи зможе Росія знайти шляхи фінансування доставки для виконання зобов’язань перед Китаєм. Вони також дуже сподіваються на отримання дешевого кредиту від Китаю на розвиток цього всього. Однак про це ще тривають переговори. Хоча Путін розуміє наскільки це дорого йому обійдеться (фінансування поставки, ймовірно компромісна ціна), цією угодою він просто собі забезпечує хоча б якогось геополітичного союзника.
Ціна, про яку маємо ми маємо можливість лише здогадуватися, для Китаю є принципово нижчою за азіатську вартість імпорту зрідженого природного газу (ЗПГ), джерело альтернативної енергії, яке розробляється. Збільшення імпорту газу також допоможе Пекіну позбутися наслідків забруднення від використання вугілля. Інший потенційний камінь спотикання в переговорах може бути чи Китай заплатить аванс одноразовим платежем на витрати на інфраструктуру.
Ця угода не означає глобальну перебудову, яка ставить США та Європу у невигідне становище. Нелегка історія російсько-китайських відносин показує, що їхні довгострокові інтереси не доповнюють один одного. Путін не захоче, щоб Росія залежала від Китаю більше аніж він хоче щоб це залежало від Європи. Експорт газу в новому пакті, як тільки він буде введений в експлуатацію у 2018 році, буде становити приблизно чверть того, що Росія продає в Європу. Навіть якщо угода збільшиться пізніше, ідея того, що Росія почуватиметься добре без європейського ринку є абсолютним нонсенсом.
В цій угоді, як і всюди у відносинах, Китай залишається у виграші. Інші газопроводи йдуть до Австралії та Центральної Азії. І поки глобальна сила Китаю зростає, російська занепадає – роз’їджена корупцією та неспроможністю дивесифікувати власну економіку від природних ресурсів. Китайський уряд очікуватиме від Кремля визнати це історичне поступлення – рецепт для китайського нетерпіння та російського почуття образи. Також якщо це об’єднання відбулося на противагу Америці, воно потрібно їм для ринків та стабілізації економіки. Також вони змагаються за вплив над Центральною Азією. Їхній протяжний спільний кордон є постійним джерелом незгод – російська сторона є малонаселеною та набитою товарами, а китайська, навпаки заповнена людьми.
Цілком зрозуміло, чому «Газпром» пішов на уступки. Персони з промислового сектору в Пекіні заявили про те, що Китай скористався можливістю вести жорсткіші торговельні переговори у світлі міжнародної ізоляції «Газпрому». Більше того, Китай і зараз має набагато більше джерел природного газу у наявності та й відтоді, коли почав переговори десять років тому – це той факт, який також зміцнив його позиції.
Торговельні зв’язки Росії з Китаєм є природним та очікуваним явищем та несуть жодної загрози завдяки стримувальному ефекту санкцій США та Європи, які були введені через Україну.
Коли дві автократії об’єдналися на противагу ліберальним принципам – то це приречене на провал для обох. Майже рік тому назад деякі вчені передбачили, що «ймовірність глобальної перебудови призведе до руху Китаю та Росії, які відчувають загрозу з боку Американської та Європейської політики та необхідності функціонування у системі, яка створена Західним світом». Влітку 2013 тривали дискусії про те, що російсько-китайські відносини стануть ненавмисним наслідком американської політики, спрямованої на зовсім інші цілі.
Цілком ймовірно, що союз обох країн зіткнеться з етнічними, релігійними та територіальними проблемами з сусідніми державами, яких завжди підтримували Сполучені Штати Америки. Для Росії це Україна, Грузія та Молдова, для Китаю це В’єтнам, Тайвань, Філіппіни та Японія.
