"Патентний рекет". Приклад фармацевтичного ринку

"Патентний РЕКЕТ", або крадіжка інтелектуальної власності в рамках Закону для подальшого бізнес-шантажу. Це стало реаліями вітчизняного бізнесу.

«Патентний РЕКЕТ», або крадіжка інтелектуальної власності в рамках Закону для подальшого бізнес-шантажу. Це стало реаліями вітчизняного бізнесу. Таку можливість заробітку надає наше недосконале законодавство, а також деякі власники об’єктів інтелектуальної власності, які не розуміють цінності своєчасної охорони своєї ж інтелектуальної власності. При чому «патентним рекетом» займаються не тільки недобросовісні підприємці. Не гребують цим видом заробітку й деякі патентні фірми. Ще з початку дев'яностих років ряд з них знайшли  «застосування» своїм професійним знанням, реєструючи на своє ім'я, або ім’я сторонньої особи, торговельні марки іноземних і вітчизняних виробників, які потенційно планують вихід або вже виходять на ринок України  зі своєю продукцією. Поза всяким сумнівом, випускати продукцію або надавати послуги під цими торговельними марками ці фірми і не збираються, їх кінцева мета: змусити виробника  придбати у них ліцензію на використання їх же торговельної марки (або саме свідоцтво на знак для товарів і послуг) і заробити на цьому гроші. Однією з найбільш страждаючих галузей від  «патентного рекету» стала фармацевтична.

Наведемо приклад з практики.

Одна російська компанія «А», яка займається виробництвом лікарських засобів у гінекології, через дилерську мережу на території України розповсюджувала свій досить відомий препарат на протязі декількох років. Але про захист назви свого лікарського засобу не потурбувалась, окрім реєстрації лікарського засобу в Міністерстві охорони здоров’я  України. Компанія «А» вважала, що начебто іншого захисту назви лікарського засобу непотрібно, оскільки згідно з ст. 9 Закону України «Про лікарські засоби» від 4.04.1996 р. № 123-96 ВР лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації. Тобто, ніхто крім власника реєстраційного посвідчення не може виробляти лікарські засоби під визначеною торговою назвою на території України.

Але через деякий час до українських компаній-дилерів російської компанії «А», а потім до самого виробника лікарського засобу, стали надходити листи-попередження з вимогами негайно припинити порушення прав інтелектуальної власності, які належать громадянину України Б.  Через деякий час вимоги змінилися на пропозицію придбати знак для товарів та послуг за 1 мільйон доларів США, інакше громадянин Б. зовсім заборонить використання знаку і буде змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Як з’ясувалося, в той день, коли російська компанія «А» подала заявку на реєстрацію свого лікарського засобу до Міністерства охорони здоров`я України, громадянин Б. подав заявку на реєстрацію словесного знака для товарів 5 класу МКТП, який був ідентичним назві лікарського засобу російської компанії. Нібито в діях громадянина Б. не було ознак противоправних дій, якби не той факт, що громадянин Б. почав вимагати гроші. Платити 1 мільйон доларів США російська компанія не збиралась, на меншу суму громадянин Б. не погоджувався, тому компанія почала шукати шляхи вирішення даної проблеми.

З`ясувалося багато цікавого. Громадянин Б. заявок на реєстрацію свого лікарського засобу до Міністерства охорони здоров`я не подавав, самого лікарського засобу під спірним знаком не виробляв, навіть не був зареєстрований як фізична особа – підприємець.  Було вирішено подавати позов до суду про дострокове припинення дії свідоцтва на знак для товарів і послуг у зв`язку з невикористанням знаку щодо товарів 5 класу МКТП, для яких було зареєстровано знак. Громадянин Б. дізнавшись про позов, змінив свої вимоги знизивши «вартість» знаку для товарів і послуг до 10 тис. доларів США. Врешті решт, з метою економії свого часу, російська компанія «А» погодилась придбати права на вказаний знак, розуміючи, що тим самим економить час, який би був потрачений на судовий розгляд справи. Вочевидь, у цьому випадку російська компанія відбулася «малою кров’ю», а громадянин Б. навіть у програшній ситуації заробив гроші.

Ця ситуація могла б призвести до безвихідного положення, якби на місці громадянина Б. був би добросовісний користувач торгівельною маркою. До цього висновку приходимо аналізуючи наступну норму нашого законодавства. Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» дія свідоцтва може бути припинена повністю або частково лише за умови, що власник свідоцтва не зазначить поважні причини такого невикористання. Такими поважними причинами, зокрема, є: обставини, що перешкоджають використанню знака незалежно від волі власника свідоцтва, такі як обмеження імпорту чи інші вимоги до товарів і послуг, встановлені законодавством.

В чому може полягати вихід з ситуації? Юристи вже неодноразово його пропонували, але законодавець чомусь й досі до нього не прислухається. Необхідним є доповнення законодавства про лікарські засоби положенням про можливість відмови у реєстрації лікарського засобу/припинення дії реєстраційного посвідчення у разі подання на реєстрацію/реєстрації як назви лікарського засобу, позначення, яке є тотожним або схожим до ступеню змішування з назвою раніше зареєстрованого лікарського засобу або раніше зареєстрованою торговельною маркою. Важливо також доповнити процедуру державної реєстраці­ї лікарського засобу обов’язковою перевіркою заявленої торговельної назви препарату на предмет тотожності або схожості з торговельними назвами та торговельними марками раніше зареєстрованих лікарських засобів. І в цій процедурі свої дії  мають об’єднати Державний фармакологічний центр МОЗ України та Державна служба  інтелектуальної власності. А інформацію про тотожні або схожі з назвами препаратів торговельні марки можуть надавати зацікавлені особи, які мають змогу ознайомитися з переліком заявлених на реєстрацію лікарських засобів на інтернет-ресурсі Державного фармакологічного центру МОЗ України.

Також важливо законодавчо надати третім особам права подавати заперечення проти поданої заявки та введенням публікації поданих заявок на загальнодоступних ресурсах. Така практика існує у багатьох країнах світу, але чи дійде до неї Україна? Адже під загрозою знаходяться не тільки фармацевтичні, але й  інші добросовісні товаровиробники.