Українські діти війни: більше 10 років російської агресії, 1000 днів незламності

Сьогодні минає 1000 днів, відколи російська агресія, яка почалась ще в лютому 2014 року, перетворилась у повномасштабну війну проти України.

Сьогодні минає 1000 днів, відколи російська агресія, яка почалась ще в лютому 2014 року, перетворилась у повномасштабну війну проти України. Тисяча днів болю, втрат, сліз... Тисяча днів боротьби, яка стала символом незламності українського народу. В цій боротьбі ми втрачаємо найдорожче – життя наших людей, у тому числі тих, хто залишається найбільш вразливим, тих, хто потребує постійного захисту і турботи. Це - наші діти, діти України!

1000 днів - це не лише хронологія нашого опору повномасштабній російській агресії. Це тисяча днів, які українські діти провели в умовах війни. Тисяча днів, коли вони чули вибухи замість колискових, бачили руїни замість шкільних підручників, і відчували страх замість обіймів рідних.

За цей час майже 20 тисяч українських дітей були насильно переміщені до країни-агресорки. Це трагедія, яка нагадує найтемніші сторінки людства. Лише близько тисячі з них вдалося повернути додому. Решта залишається в полоні чужої реальності. У цих дітей відібрали все - батьків, друзів, улюблені іграшки, мрії та віру в безпеку. Вони - не просто жертви війни. Вони стали заручниками, яких використовують для пропаганди, для спроб стерти їхню національну ідентичність. Це - жахливий злочин, який світ не має права ігнорувати.

Напередодні Всесвітнього дня дитини, який людство відзначатиме 20 листопада, ми звертаємося до всіх - зупиніться на мить і згадайте про українських дітей, чиє дитинство і життя було розірване війною. Кожен із них прагне мріяти, планувати майбутнє у рідній країні. Але замість безтурботних шкільних днів вони отримали страх, розлуку, втрати. Їхні малюнки замінили вибухи, а мрії - боротьба за виживання. У цей день ми маємо не просто згадати, а й зробити все можливе, щоб повернути їм право на безпеку, любов і справжнє дитинство.

Ми маємо пам’ятати, ці діти - це не лише майбутнє України. Від того, як ми зараз захистимо їхні права, залежить майбутнє всього світу. Чи зможемо ми створити світ, де діти житимуть у мирі, а не боятися кожного нового дня?

Кожен із нас може бути голосом цих дітей. Це не просто слова - це реальна дія, яка рятує життя. Що ми можемо зробити разом?

Розповідайте їхні історії. Чим більше людей дізнається про трагедію, тим сильніший міжнародний тиск на агресора.

Підтримуйте благодійні ініціативи. Є організації, які допомагають повернути дітей додому та забезпечують їхню реабілітацію.

Висловлюйте солідарність. У розмовах, у засобах масової інформації. Кожен голос підтримки має значення.

На тисячний день повномасштабної війни ми щиро говоримо дякую керівництву і народу Азербайджану за допомогу та підтримку: за відбудову школи в м. Ірпінь, за відпочинок і реабілітацію 241 дитини з Херсона і Миколаєва, з Харкова, Києва та інших регіонів України, які щоночі прокидаються від гучних звуків сирен та змушені навчатись у бомбосховищах.

Ми дякуємо усім за допомогу і просимо світ: «Не мовчіть. Не забувайте. Разом ми можемо повернути дітям дитинство».