Звернення Бурмаки М.О. до Генеральної прокуратури України щодо діяльності Антирейдерського союзу підприємців України (надалі – АСПУ), зроблене ним як державним службовцем, представником Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку навряд та Секретарем Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств (надалі – МВК) навряд чи можна визнати добре продуманим та таким, що відповідає високому статусу члена ДКЦПФР та закону.
Перш за все, слід згадати базові положення Конституції України, відповідно до яких в України визнається і діє принцип верховенства права, одним з проявів якого є положення статті 19 Конституції: "Правовий порядок в Україні ґрунтуєтьсяна засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України."
Отже, для звернення до Генеральної прокуратури паном Бурмакою М.О. необхідно було зазначити які саме приписи чинного законодавства було порушено АСПУ, та на підставі чого діє він сам в даному випадку. Адже, його повноваження як члена ДКЦПФР скінчились ще 11.07.2009 року а посада Секретаря МВК не надає права на підписання будь-яких звернень від імені МВК.
(Прим.: ст. 6 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", Постанову Верховної Ради України "Про надання згоди на призначення Президентом України на посаду члена Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку Бурмаки М. О." від 11 липня 2002 року №75-IV; Указ президента України "Про призначення М. Бурмаки членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України" від 11 липня 2002 року №632/2002; п.п. 8, 15, 16 "Положення про Міжвідомчу комісію з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств" затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. №257).
Відповідно до статті 34 Конституції кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. І здійснення цих прав може бути обмежене виключно законом.
Субєктом права на інформацію в тому числі є об'єднання громадян, права яких визначені в статті 36 Конституції та статтях 3, 6, 20 Закону України "Про об'єднання громадян". Так, зокрема, обєднання громадян має право розповсюджувати інформацію, здійснювати дії спрямовані на задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів своїх та своїх членів, представляти та захищати їх та свої законні інтереси у державних та громадських органах. Одним з різновидів реалізації цього права є право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглядати такі звернення і давати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Отже, звинувачення Бурмаки М.А полягає в тому, що АСПУ в порядку статті 40 Конституції здійснює своє конституційне право на звернення до третіх осіб та поширення інформації, а представники держави у відповідь змушені виконувати свій обов’язок.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про об'єднання громадян", втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян, так само як і втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, службових осіб та у діяльність інших об'єднань громадян, не допускається, крім випадків, передбачених Законом.
Є зрозумілим, що мається на увазі під втручанням органів державної влади та їх службових осіб у діяльність громадських організацій – це перевищення своїх повноважень чи порушення порядку їх реалізації всупереч припису частини 2 статті 19 Конституції. Що ми можемо спостерігати в діях Бурмаки М.А.
А от щодо втручання об'єднання громадян у діяльність державних органів, то тут ситуація геть інша, адже тією самою статтею 19 Конституції передбачено, що кожен має право робити все, що прямо не заборонено законом.
Як видно Бурмака М.А. не вказав, які саме норми права було порушено АСПУ, але в порушенні "чогось" він переконаний, адже не оприлюднив би публічно своє звернення до прокуратури. Отже, це може бути розцінено виключно як спроба тиску на АСПУ, тобто втручання у його діяльність. А в такому випадку слід вести мову про притягнення винної особи до відповідальності за статтею 170 Кримінального кодексу України "Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій".
Відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію" основними принципами інформаційних відносин є відкритість, доступність інформації та свобода її обміну, законність використання та поширення інформації.
На реалізацію цього принципу, статтями 9, 10, 43, 44 цього ж Закону, всім особам гарантовано право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Єдине обмеження, яке існує щодо поширення інформації встановлено в статті 46 Закону України "Про інформацію", вякій немає ані слова щодо обмеження права на висловлення своїх оціночних суджень та реалізації свого обов’язку про повідомлення про правопорушення, які можуть мати місце у діяльності інших осіб. До речі, за приховування інформації про вчинення злочину встановлено відповідальність статтями 256 "Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності", 396 "Приховування злочину" Кримінального кодексу України.
На сьогоднішній день, вже відомі спроби тиску на громадські організації з боку державних органів, які в порушення норм матеріального та процесуального права виносять попередження таким організаціям, звинувачуючи їх у втручанні в чиюсь діяльність. Такими прикладами є Наказ Міністерства юстиції України від 7 грудня 2006 року №93/5 "Про винесення попередження Всеукраїнській громадській організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією", Лист Міністерства юстиції України від 07.12.2006 р. №32-45-260, Наказ Міністерства юстиції України від 15 січня 2008 року N 35/5 "Про винесення попередження Міжнародній громадській організації "Міжнародний комітет захисту прав людини".
Проте, правовий аналіз таких дій, виходячи з положень статті 19 Конституції України, вказує на недостатньо високий професійний рівень розуміння правової природи відносин між державою та неурядовими організаціями.
P.S. На останок не можу не поділитись своїм враженням щодо рівня пі ар кампанії оголошеної проти Семидідько А.А.: жодного конкретного звинувачення, прикладу. Суцільні емоції та особисті переконання тих людей та організацій, яким я імпонував раніше.
Шкода, що рівень піарщиків, які розпочали цю атаку такий низький. Адже вони не змогли жодного аргументу привести на підтримку своїх тверджень. А від того програють самі собі.
