Недитячі війни!

Майже кожен із нас пам’ятає вислів, яким Л. Толстой розпочав свій роман «Анна Кареніна»: «Все счастливые семьи похожи друг на друга, каждая несчастливая семья несчастлива по-своему». Чомусь саме ця затерта цитата спадає на думку, коли в рамках профес

   Майже  кожен із нас  пам’ятає  вислів,  яким  Л. Толстой розпочав свій роман  «Анна Кареніна»: «Все счастливые семьи похожи друг на друга, каждая несчастливая семья несчастлива по-своему». Чомусь саме ця затерта цитата спадає на думку, коли в рамках професійної діяльності стикаєшся з питаннями спорів батьків відносно дітей.

Не вдаючись до звинувачення сторін, необхідно зазначити, що найчастіше оскаженілі баталії батьків обумовлені не об’єктивними обставинами, а несвідомим бажанням поститися один одному. Проте, залишимо вирішення проблем в цій частині психологам та звернемось до юридичної сторони проблеми.

   Першочерговим питанням післярозірвання шлюбу є визначення місця проживання дитини. Незважаючи на декларуванняв Сімейному кодексі України рівності прав обох батьків, суди, як правило, залишаютьдітей з матір’ю. Необхідно відмітити, що з кожним роком кількість татусів, готовихвідстоювати своє право відносно дитини, зростає. Однак, а ні законодавство, ані судова практика не додають їм впевненості у гарантуванні захисту свогоправа.
            Слід зауважити, щодосить суттєву роль при вирішенні таких справ мають міжнародні норми, такі як: Декларація прав дитини, Конвенціяпро права дитинитощо.Так, саме принципом 6 Декларації прав дитинипередбачено, що малолітня дитина (до 14 років) не повинна розлучатись з матір’ю,крім випадків, коли існують виняткові обставини. Проаналізувавши судову практику,можна дійти до висновку, що такими обставинами є: асоціальна поведінка матері дитиничи інші обставини, які вказують на те, що дитині у моральному чи фізичному сенсіможе бути завдано шкоду, якщо вона залишиться проживати з матір’ю.
            Привідсутності таких негативних факторів та інших рівних умовах батьків - перевага,як правило, надається матері і дитина залишатися жити з нею. Отже, ні про якурівність фактично не йдеться.
            Звісно,суди звертають увагу і на матеріальний аспект забезпечення дитини, проте навітьв цьому питанні, як правило, шальки терезів схиляються не на бік батька, а йомузалишається сплачувати аліменти.
            Зогляду на вищевказане, приймаючи участь у подібних спорах суду та сторонамнеобхідно зважати не тільки на матеріальний статок батьків, а й на те, скільки увагита часу кожен з них може приділяти дитині та з ким у неї найбільший зв'язок(особиста прихильність) та інше (див. ст. 161 СК України). Цікавим є те, що ні Цивільнийпроцесуальний кодекс України, ні Сімейний кодекс України не містять у собі норм,яким чином це має бути встановлено. Крім того, за своє життя встановлення судомдумки малолітньої дитини я бачив, мабуть, тільки у американському кіно, хоча іст. 12 Конвенції про права дитини, і ст. 6 Європейської конвенції проздійснення прав дітей фактично зобов’язують суд дізнатись думку дитини.
    Невідкидаючи необхідності цього, я все таки з обережністю ставлюсь до подібної процедуриз огляду на те, що батьки часто забуваючи про інтереси самого неповнолітнього, намагаютьсязробити з нього свого «спільника». Вважаю, що доцільно було б розробити процедуруспівбесіди дитини за участю психологів для унеможливлення маніпуляцій з бокубатьків.
     Цікавимв цьому сенсі є два кардинально протилежних за висновками рішень ВССУ.
Так, у справі за № 6-564цс17, від 12.07.2017 р. судзнехтував думкою дитини та послався на неможливість розлучення малолітньоїдитини з матір’ю, а у справі № 499/1034/16-ц, від 06.12.2017 року зайнявкардинально протилежну позицію, наголосивши на необхідність врахування думкималолітньої дитини при вирішенні питання про місце її проживання.
 
      Слідтакож зазначити, що в судовому порядку місце проживання дитини може бути визначенетільки одне (або з батьком, або з матір’ю) див. рішення ВССУ від 28 травня 2016р. у справі № 759/6044/15-ц. Проте, встановлення такого «режиму» проживання за графікому обох батьків за домовленістю між ними нічим не заборонено.
 
     Друге питанняяке часто виникає - це участь окремо проживаючого з батьків у вихованні дитини.
   Ситуаціяколи після розлучення один з батьків не дає другому можливості спілкуватись здитиною є досить поширеною. Відповідно до ст. 158 СК України вирішення такихпитань знаходиться у віданні органів опіки та піклування, тому саме до цихорганів повинен звернутись першочергово той з батьків, що проживає окремо.Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання. Проте, якщо вононе буде виконуватись тим із батьків, з ким проживає дитина, захист права можливийу судовому порядку.
    Так,той з батьків, чиї права порушені, може звернутись з позовом про усунення перешкоду спілкуванні з дитиною та у її вихованні. Розглядаючи справу суд визначаєспособи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичніпобачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця йогопроживання тощо), місце та час їхнього спілкування, а тому як сторонам так і представникамслід досить детально підійти для формування позовних вимог.
    Такожслід зазначити,  що  судами неодноразово  виказувалась позиція  відносно того,  що  під  час  розглядуспору суд не обмежений тими  видамиучасті,  які визначені рішенням  органів опіки та  піклування. Отже, беручидо уваги фактичні обставини, суд  можезмінити (встановити новий) вид та порядок участі у вихованні дитини, на щонеобхідно зважати при формулюванні позовних вимог.        
 
Окремо слід звернути увагу на те, що  відповідно до ст. 257 СК України, право спілкуванняз онуками мають також баба та дід, отже їх вимоги теж підлягають судовомузахисту.
 
Добре коли і після розлучення батьки діють спільно вінтересах дітей. Однак часто  проблема  виникає навіть в такому питанні як  мандрівка з дитиною за кордон.
Відповідно до Правил перетинання  державногокордону, у  випадку  виїзду дитини у віці до 16 років за межі України у супроводі одного з батьківнеобхідно  мати  нотаріальну згоду  другого з батьків.
Звісно така  вимогане  поширюється  на випадки, коли  батько помер, позбавлений  батьківськихправ  або запис  про нього відсутній тощо. Проте ми  розглядаємо типові  випадки за наслідками розлучення. Отже,  що робити,  якщо  для  вивезення дитини  вам необхідний дозвіл другого з батьків,  який  такогодозволу не дає?
Це залежить від того, яка  мета  такого  виїзду: це виїзд на постійне  місцепроживання  чи виїзд  тимчасовий для  відпочинку або лікування.
В першому випадку суди зазвичай стають на бік того збатьків, хто проживає окремо від дитини, оскільки це порушить його право на спілкуванняз нею. Тому навряд чи варто розраховувати на задоволення позову, якщо тільки вине аргументуєте досить детально які інтереси дитини пов’язані з таким виїздом. 
Що  стосуєтьсятимчасового  виїзду, то  як неодноразово  зазначали суди  вищих інстанцій, рішення  про надання такого  виїзду  повинно обґрунтовуватись  інтересами  самої дитини, при  цьому  такі дозволи не можуть надаватись «взагалі»,а  мають стосуватись конкретної  країни з визначенням строку перебування дитини (для прикладу див.  рішення ВССУ від 16 березня 2016 р. у справі6-33303ск15).
Якщо  ви  зіткнулись з такою ситуацією,  то при зверненні до суду вам необхідно буде:
- обґрунтувати відповідність  виїзду інтересами дитини;
- довести  факт  ухилення другого з батьків від надання такогодозволу;
- визначитись із  країною та  конкретним періодом  перебування в ній.
Складнощів  заргументацією у даному  випадку  не  виникне  тому,  якщо  ви  зробите  все  вірно- позитивне рішення  суду  вам  майже  гарантовано. Однак, з огляду  на  доситьзначні строки  розгляду  справ скажемо одразу, що  відпочити з дитиною  по «гарячій» путівцівам навряд чи вдасться.
Це  далеко не  всі  питання,  які  виникають  між  батьками  відносно дітей. Інші  категорії спорів ми розглянемо у найближчих публікаціях.