Відповідальна безвідповідальність

Кодекс про банкрутство вже крокує країною. І хоча не надто довго, аби робити фундаментальні висновки про нього, але достатньо, аби розпочати аналіз.

Хоча головною новацією кодексу було введення інституту банкрутства фізичних осіб, поки що перед судами не стоять черги охочих спробувати цю процедуру на собі, попри всі прогнози. Адже виявилось, що процедура ця не з дешевих й до того не є індульгенцією від гріхів перед кредиторами.

Проте важливішою є інша новація, яка з’явилась в нашому законодавстві разом з кодексом, а саме - солідарна відповідальність керівника підприємства за незадоволення вимог кредиторів у випадку, коли він ухилився від звернення до господарського суду з заявою про банкрутство.

Намагаючись підіграти кредиторам, законодавець надає їм чудову можливість – покласти борги підприємства на керівника на умовах солідарної відповідальності. Запроваджуючи такий інструмент, який може зробити з найманого працівника боржника на значні суми коштів, мали би передбачити чіткі критерії настання такої відповідальності. Але ні, все не так однозначно. 

Коли відповідає керівник?

Кодекс зобов’язує підприємство у місячний строк звернутися до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності).

У випадку, якщо керівник боржника допустив порушення цих вимог, він несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.

Для відповідальності керівника нам потрібно (1) загроза неплатоспроможності підприємства та (2) відсутність у місячний строк з її виявлення відповідного звернення до господарського суду з заявою про банкрутство.

І ось тут виникає логічне питання: з якого ж моменту рахувати цей місячний строк. Адже фактично загроза неплатоспроможності може виникати у фінансово «здорового» підприємства в ході його нормального функціонування як тимчасове явище. А отже, маємо ситуацію, коли типова повсякденна діяльність несе в собі не аби які ризики для керівника. 

Без вини винуватий?

Коли ми кажемо про доведення до банкрутства, то як і за раніше чинним законом про банкрутство, так і за кодексом, керівник несе відповідальність за умови наявності його винних дій, які призвели до банкрутства підприємства.

А ось відповідальність за неповідомлення про загрозу неплатоспроможності може мати місце й без вини керівника. Саме через те, що визначити момент настання загрози неплатоспроможності, та, як наслідок, вірно відрахувати місячний строк, доволі проблематично.

Ускладнюється ситуація тим, що одноособово прийняти рішення про звернення до господарського суду з заявою про банкрутство керівник не зовсім й може, для цього він має звернутися до учасників юридичної особи.

Проте учасники юридичної особи ніякої відповідальності за свою активну чи пасивну бездіяльність у цьому питанні не несуть, що створює певну колізію. 

І що ж маємо?

З одного боку гарний інструмент, який дозволить кредиторам повернути нібито більше «вкладених» коштів. Але це суто теоретично. Де факто, отримаємо суперечливу судову практику.

При цьому труднощі практичного застосування механізму, на жаль, закладені саме в норми кодексу. І, начебто, керівники мають стати більш відповідальними, обачливими та добросовісно контролювати фінансовий стан юридичної особи аби вчасно зреагувати. Але і довести, що загроза неплатоспроможності виникла та з моменту її виникнення минув місяць, буде непросто. І головне, хто це має доводити суду на етапі відкриття провадження у справі?

І якщо ви - кредитор і у планах вже бачите, як стягуєте з керівника всі борги підприємства, то не забувайте, що керівник – то є фізична особа, і він тепер має право також оголосити про свою неплатоспроможність.