Основний закон України з позиції конституціоналізму

Попередні зауваження

3. Ухвалена Конституція є другою, після конституції УНР, спробою оформлення української державності (з багатьох причин автор не вважає документ Пилипа Орлика консти­туційним актом). На відміну від конституції УНР, про яку ши­рокі маси практично нічого не знали, нова Конституція на­родилася в результаті відкритого п'ятирічного політичного протистояння. Стара конституція УРСР із уведеним у неї інсти­тутом Президента й цілковитим усевладдям парламенту, який міг будь-якої миті внести в конституцію поправки, не могла стати правилами гри для реальних політичних сил. Тож після чотирьох років безплідної боротьби без правил серед її учас­ників з'явилося розуміння того, що такі правила необхідні.

«Класична» конституція,яка гарантує основні права й свободи,встановлює механізми їх реалізації тазворотні зв'язки між суспільством ідержавою, спроможна відіграти неабиякуроль у відновленні ресурсів суспільства.Додамо, що світова прак­тика підказує:саме така антикризова і «відновлювальна»функція конституції є основною. Доситьпригадати: американську конституціюухва­лили після десяти років чинностіСтатей конфедерації, які до­вели своюнеефективність, після заяви уряду пройого не­спроможність керувати й"прохання про допомогу в установ­чоївлади"; конституції більшості країнЗахідної Європи — після Другої світовоївійни тощо.

Розглядаючи українськуКонституцію з цієї точки зору, можнавідзначити, що вона не виконує своюантикризову роль. Цей висновок випливаєз наведеного нижче аналізу конституційноготексту.

Класична конституційнасхема передбачає, що права по­виннібути сформульовані в абсолютній формі.Це не означає неможливості законодавчогообмеження прав — врешті, будь-який законунаслідок свого позитивного, "наказового"ха­рактеру так чи інакше обмежуєправа. Ухвалюючи закони, за­конодавецькерується своїми пріоритетами — якомусаме пра­ву віддати перевагу. Протеабсолютне формулювання права в Конституціїзберігає можливість оскаржити діїзаконодавця, котрий часто керуєтьсяполітичними міркуваннями, і скасува­тиабо скоригувати закон.

Ідея природного права відбиласяв конституціоналізмі у принципіверховенства права (ст. 8). Цей принципозначає не так обов'язковість виконанняписаних актів і дотримання про­цедур,як обмеження дій держави захищенимиконституцією правами й можливістю судузахищати не окреслені в ній права (якце передбачає 9-а поправка до КонституціїСША і ст. 22 нашої Конституції). Додамо,що континентальна система пра­ва,впроваджена в європейських країнах(зокрема й в Україні), змушує доситьдокладно описувати правові положенняв Конс­титуції і практично неминучепризводить до появи ухвалених на їїоснові й на її розвиток законів іпідзаконних актів. Усе це, особливо заумов нашої країни, створює умови дляпоступової втрати проголошуванихКонституцією свобод через дедалі біль­шеїх уточнення нормативними актами.Непомітне й поступове обмеження свободипризводить до її зникнення, а отже — достагнації та деградації держави. Тожконституція, яка грун­тується наприродному праві, повинна мати юридичнийпріо­ритет перед законодавством.Таким чином, конституція ство­рюєзворотний зв'язок, який дає змогукоригувати діяльність держави, не даючиїй деградувати. Такий зворотний зв'язокза­безпечують конституційні положення:гарантія державою захисту прав громадян(ст. 22), можливість громадян звертатисяв суд задля захисту своїх конституційнихправ (зокрема подава­ти в суд надержаву) (ст. 8, ст. 55), заборона прийматизакони, які суперечать конституції(тобто порушують права) (ст. 8), не­можливістьдля держави "скасувати" права забудь-яких обста­вин (ст. 22), можливість(і навіть обов'язок) громадян чинитизбройний опір кожному, хто спробуєскасувати такий порядок ("право наповстання"). Здійснює цей зв'язок суд.

а) Конституція непередбачає системи "судового нагля­ду",яка діє в США і є, на думку автора,найефективнішим засобом "очищення"законодавства та нормативних актів відантиконституційних положень. БернардСіган у згадуваній ви­ще праці навівадаптований виклад принципу "судовогона­гляду", придатного для використанняв континентальній сис­темі: "суддіне можуть застосовувати закони, які незбігаються з цією конституцією. Увипадку, коли в ході судового процесусуд визначає, що застосований ним законможе суперечити конституції, суд повиненперервати процес та звернутися ізформальним запитом до КонституційногоСуду з приводу конституційностізазначеного закону. Якщо закон будевизнано чинним, судовий процеспоновлюється" (ст. 8 "типового"проекту конституції Б.Сігана);

Конституційна організаціяполітичної системи має міні­мізуватисистемні фактори політичного ризику.Це завдання полягає в реалізації принципуподілу влади й організації «стримуванняі противаг».

6. Етатистська орієнтація. Весь текст Конституції просякнутий духом верховенства держави щодо громадянина. Уже згадані формулювання громадянських прав, організація політичної системи, наявність перехідних положень, що збері­гають можливості держави свавільно втручатися у справи при­ватних осіб, створюють враження, що автори Конституції сприймають державу як самоціль, а громадян — як нетяму­щих "підданих", котрі потребують опіки.

5.3. Невиправдана докладність в одних випадках ("держава дбає про розвиток фізичної культури та спорту", ст.49) і не­виправдана стислість в інших (організація влади).

II. Наслідки ухваленняКонституції

Процедура імпічменту наочноілюструє основну політич­ну суперечністьукраїнської Конституції — невідповідність«міцності» Президента його функціям.Звичайна логіка перед­бачає, що самефункції визначають «права» чи «міцність»тієї чи іншої державної посади. Ця думкаповною мірою стосується конституціїСША, де особлива процедура імпічментувиникла тільки на тій підставі, щопрезидента обирають усі громадяни, томувін не може бути усунутий із посади взвичайному судовому порядку. Всенародніж вибори Президента проводять­сятільки тому, що він особисто формує йочолює виконавчу владу, незалежну відпарламенту. Якщо наш Президент не маєформальних виконавчих функцій, йогоімпічмент просто без­глуздий, втім,так само, як і прямі вибори.

Поява адміністрації яксамостійної структури пов'язана зізрозумілим бажанням будь-якого президентав «змішаній» президентсько-парламентськійсистемі мати біля себе мобіль­нуструктуру з «надійних людей» і не матисправи з Кабіне­том, залежним відВерховної Ради та публічної політики.Неузаконений статус адміністраціїзручний тим, що дає змогу здійснюватиреальне управління, не обтяжуючи себеправови­ми процедурами. Політичнавідповідальність за діяльністьадміністрації відсутня (точніше, за неївідповідає Кабінет Мі­ністрів,оскільки, крім нього, об'єкта дляпред'явлення пре­тензій до виконавчоївлади не існує).

Такий стан справ заважаєстановленню партій як спо­лучнихмістків між громадою та владою. Жоднапартія, яка розраховує на майбутнє, незв'язуватиметься з кандидатом-популістом.Однак «нова» система сприяє тому, що напрези­дентських виборах перемагатимутьсаме популісти (щоразу — антиподипопередніх президентів). На їхню підтримкуство­рюватимуться «виборчі блоки»,котрі розпадатимуться після виборів.Замість багатопартійності ми отримаємопостійну мі­шанину «дрібнопартійності».Тому вибори та виборність у «новій»системі не є інститутом політичноївідповідальності, оскільки суб'єктитакої відповідальності — постійніпартії — відчужуються системою.

Серед органічних законів(тобто законів, які «продов­жують»Конституцію) в нашій ситуації найважливішимиста­нуть закони, які стосуютьсяорганізації влади. Це — закон про Кабмін,про місцеве самоврядування, про вибори,про Конс­титуційний Суд тощо. Сьогоднішняпрактика показує, що ухвалення органічнихзаконів інколи «виправляє» Конститу­ціюв кращий бік. Так, наприклад, закон проКонституційний Суд дещо збільшивкількість тих, хто має право звертатисядо КС. Проект закону про Кабмін, прийнятийпарламентом за основу, фактично передбачаєполітичну організацію уряду. «Протистояннявлад» довкола органічних законів підена ко­ристь суспільству (винятокстановить, мабуть, закон про міс­цевесамоврядування), оскільки парламент,виступаючи опо­нентом Президентові,робить це переважно з загальнодемо­кратичнихпозицій.

Ухвалення Конституціїпов'язане з розв'язанням суто по­літичнихзавдань, одним із яких є збереженнястановища те­перішньої правлячоїверхівки. Це становище покликанізбе­рігати перш за все органи примусу.Зокрема, «до прийняття відповіднихзаконів» діють нинішні повноваженняпрокуратури, стаття 13 перехідних положеньпродовжує ще на 5 років чинний порядокарешту та утримування під арештом,стаття 4 тих самих положень утверджуєправо Президента видавати укази з«економічних питань, не врегульованихзаконами», протягом трьох років.

Розглянуте нами вище становище,за якого акти місце­вих адміністраційскасовує Президент чи голова вищоїадмі­ністрації, означає, по суті,збереження адміністративної систе­ми.Юрисдикція Конституційного Суду непоширюється на акти місцевих органіввлади. Оскільки більшість актів, якістосуються безпосередньо громадян,видають саме місцеві органи влади,більша частина їхнього життярегулюватиметься нормами, які перебуваютьпоза конституційним полем. Крім того,для скасування акта необхідно поскаржитися«вищим інстанціям». Така практика єоднією з умов виникнення «не­гативноговідбору» чиновників, збереження полядля внутрішньоадміністративних інтриг.Як наслідок, «післяконституційна»Україна має вигляд адміністративно-командноїсистеми (на місцях) із деякоюнавколодемократичною оболонкою (по­ділвлади на державному рівні).