Які підходи до держархбудконтролю існують в інших країнах?

Для ефективного функціонування система містобудування має бути налагодженою та працездатною: встановлювати вимоги до всіх об'єктів та суб'єктів будівельної діяльності, задіювати механізми контролю дотримання цих вимог, оцінки відповідності об'єктів й суб'єктів будівельної галузі, та, у випадку необхідності, застосовувати санкції до порушників.

Світовий досвід пропонує кілька моделей взаємодії органів публічної влади, профільних асоціацій та представників бізнесу: одна з них передбачає здійснення контролю за містобудуванням розгалуженою системою органів публічної влади, інша – передачу «левової» частини цих функцій приватним акредитованим спеціалістам. Зараз я коротко окреслю особливості кожної з них.

Як функціонує держархбудконтроль в Австралїї

Яскравим представником першої моделі є Австралія. Там існує дворівнева система органів державного контролю у сфері будівництва. Центральним органом влади у цій сфері є Австралійський комісаріат у справах будівництва. Цей орган здійснює контроль за дотриманням містобудівного кодексу в регіонах. Його очолює комісар Австралії у справах будівництва. Він призначає інспекторів у справах будівництва, які безпосередньо виконують наглядово-контролюючі функції за дотриманням містобудівного законодавства, державних будівельних норм та правил. Також вони мають право здійснювати вибіркові перевірки.

 На регіональному рівні функції державного архітектурно-будівельного контролю делеговано місцевим органам влади. Через це розмір тарифів та рівень будівельного збору в кожному штаті є різним. А державний контроль у сфері містобудування місцеві уповноважені органи або акредитовані будівельні інспектори.

Схожа система функціонує і в Німеччині. Тут відповідальність за дотриманням права наглядових органів при плануванні будівництва (раніше це було право будівельної поліції) знаходиться у компетенції федеральних земель і здійснюється через місцеві органи будівельного нагляду.

Португалія як протилеженість Австралії

Характерним представником другої моделі є Португалія. Там навпаки, взагалі відійшли від здійснення будівельного контролю державою і передали цю функцію приватному сектору економіки, запровадивши інститут акредитованих інспекторів. Вся система будівельного контролю функціонує на базі лише дозвільної процедури. Дозвіл на виконання будівельних робіт має постійно перебувати на будівельному майданчику. Контроль якості виконуваних будівельних робіт здійснює будівельний інспектор, якого обрано розробником проєкту. Він контролює відповідність виконаних робіт. В той же час, є технічний директор проекту, який є співробітником фірми - підрядника. Відповідність виконаних будівельних робіт перевіряється акредитованими будівельними інспекторами.

Але, як на мене, логічно очікувати, що у випадку, якщо суб’єкт сам обирає того, хто буде його контролювати, створюється потенційний ризик зловживань та «перехід» клієнтів до найбільш «лояльних» будівельних інспекторів, які будуть закривати очі на порушення. А це,в свою чергу, напряму погіршить якість виконання всіх робіт.

У Португалії також по завершенню виконання будівельних робіт сертифікат відповідності в установленому порядку видає муніципалітет. Дозвіл на будівництво, як і сертифікат, є платним, а їх вартість визначається залежно від площі об'єкта, його призначення і місця розташування. У разі виявлення муніципалітетом порушень законодавства він повідомляє про це будівельні асоціації, які повинні застосувати санкції до порушників. У разі виявлення істотних порушень муніципалітет може взагалі заборонити порушнику працювати на своїй території терміном до чотирьох років.

Але тут не враховано кілька ризиків. По-перше, це існування «фірм-одноденок», які можуть побудувати об’єкт з істотними порушеннями, створити небезпечну ситуацію як для мешканців побудованих будівель, так і для тих, хто живе в будинках навколо. Після цього цей порушник реєструє просто нову фірму, стару оголошує банкротом, ліквідовує або просто забуває про неї. Тому покарання у вигляді заборони роботи на певній території впродовж кількох років не є для неї проблемою взагалі.

По-друге, це докорінна різниця між інструментами і повноваженнями при виявленні порушень між органами державної влади та громадськими організаціями – асоціаціями забудовників. А громадська організація не може ні накласти штраф, ні накласти припис, обов’язковий для виконання, ні зобов’язати усунути порушення тощо. Це повноваження виключно державних органів. Для України це буде означати масове зведення самосудів без жодної відповідальності перед громадянами. І держава в такому випадку не зможе ніяк захистити їх права.

Також варто відзначити, що наразі за оцінкою Всесвітнього банку, індекс якості будівельного контролю за шкалою від 1 до 15 балів в Україні становить рівно 12, в державах Європи та Середньої Азії - 12,1, а у Португалії – 11. Тому навряд для України є доцільним запозичувати досвід держав із нижчим рейтингом. Додам, що індекс якості будівельного контролю розраховується на основі 6 показників: якості нормативного регулювання будівництва, контролю за якістю до початку будівництва, контролю за якістю під час будівництва, контролю за якістю будівництва після його завершення, норматив юридичної відповідальності та страхування, вимог щодо професійної кваліфікації фахівців.

Український шлях реформ містобудування

Наразі Україна знаходиться між цими двома системами, адже йде від старої радянської системи до передової європейської. Але, щоб не наробити помилок, треба вчитися на досвіді інших держав, врахувати, де виникали проблеми в галузі містобудування через потенційні можливості зловживань, афери та корупційні ризики, щоб не допустити їх повторення в Україні.

При розробці реформ вітчизняної системи контролю містобудування було використано провідний досвід багатьох держав світу і поєднано їх позитивні риси. Наприклад, впроваджується відео реєстрація проведення перевірок та нарад по відео зв’язку за європейський прикладом. Також посилюється роль органів місцевого самоврядування. У той же час, повноваження нагляду та контролю в будівельній сфері залишаються за органами державної влади. Тобто, Україна стане «міксом» - позитивний досвід низки країн буде накладено на вітчизняний досвід та створено модель, яка буде оптимальною саме для України.

Також запроваджуються чіткі вимоги до професіоналізму фахівців будівельної галузі, за прикладом держав Євросоюзу, впроваджується обов’язкова сертифікація для суб’єктів будівельної галузі та - ми пішли ще далі, зобов’язавши проходити сертифікацію і державних службовців, які будуть здійснювати контрольно-наглядові функції держави у сфері будівництва. Нашою головною метою є створення прозорих та зрозумілих правил гри для всіх учасників будівничої галузі, дотримання балансу між інтересами як громадян, так і суб’єктів будівельної галузі.