Еволюція "дисциплінарки" як передумова розвитку банкрутства

Відкритість та бажання змін.

Ось ці два ключові аспекти я б виділив після нещодавньої презентації Аналізу застосування заходів дисциплінарної відповідальності арбітражних керуючих, проведеної на базі проєкту Pravo-Justice.

Очевидно, що після прийняття Кодексу з процедур банкрутства змінилося не лише чинне законодавство, але й змінилися вимоги до професії арбітражного керуючого, порядку та меж дисциплінарного та судового контролю, етичних норм та правил.

За ці два роки Дисциплінарною комісією (ДК) були напрацьовані не лише статистичні показники, але й розуміння слабких місць «дисциплінарки». І от найбільш показовим і є той факт, що і сама спільнота арбітражних керуючих, і Міністерство юстиції, і міжнародні партнери впевнені в тому, що вдосконалення діяльності ДК – це не про конфлікт, а про вирішення справи. Що метою дисциплінарних проваджень має стати розвиток процедур банкрутства в цілому, а відтак – і економічних процесів в державі теж.

Причому я б говорив саме про еволюцію, а не революцію змін, бо дисциплінарна комісія й так працювала «на відмінно». Наприклад, за 2021 р. зі 116 рішень тільки 6 оскаржують. За результатами 2020 р. 56 арбітражних керуючих було притягнено до дисциплінарної відповідальності, з яких 14 осіб оскаржували рішення ДК, але було отримано тільки 1 судове рішення. Тобто ДК працює ефективно. Але це, скоріше за все, просто щасливий випадок для арбітражних керуючих, бо прогалин, де б ДК потенційно могла б «спіткнутись», вистачає. Це і статус самої комісії, і порядок оскарження її рішень, і залежність (вимушена, тимчасова, тим не менш вона є) від волі Міністерства юстиції – все це виклики, які й досі стоять перед професійною спільнотою.

І тому вдвічі приємно, що Національна асоціація арбітражних керуючих спільно з Міністерством юстиції разом бажають і можуть запропонувати чітку та зрозумілу стратегію реформування дисциплінарного контролю. Тим більше, що у неформальній бесіді з представниками Мінюсту знову прозвучала теза про те, що регулятор аж ніяк не проти передати «дисциплінарні» повноваження до НААКУ, були б тільки відповідні правильні кроки з боку спільноти та законодавця.

За результатами звіту, що б відмітив особисто я.

Перше. Дійсно, назріло питання реорганізації Дисциплінарної комісії у незалежний орган (окрему юридичну особу), який має діловодство, сайт, самостійно готує та публікує прийняті протокольні рішення. Наразі правова конструкція та правовий статус ДК є незрозумілими, адже Комісія навіть не є підрозділом Мін’юсту. Це питання залишається неврегульованим у законодавчому полі. Як наслідок, оскарження рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності стало підвідомчим адміністративним судам, а за логікою – ці справи є виключно «господарськими». Тим більше, що наразі ДК не може бути навіть «нормальним» відповідачем у процедурах судового оскарження рішень про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Ще один аспект: необхідно все ж вирішити питання фінансування ДК - або за рахунок державного бюджету, або за рахунок НААКУ, або спільно.

Такий правовий статус Дисциплінарної комісії буде відповідати найкращому досвіду саморегулювання у незалежних професіях, а також міжнародному досвіду, зокрема досвіду Франції. Дисциплінарна комісія у цый країні – це незалежний самостійний орган, який не залежить від Мін’юсту. Ця комісія не є судом, але виступає в ролі суду. Кожні три роки Дисциплінарна комісія проводить інспекції ліквідаторів та судових адміністраторів. Для цієї перевірки залучають професійних аудиторів. Що стосується прийняття рішень, то не існує певних критеріїв, а ситуації вирішуються в залежності від обставин.

Але не треба весь час «кивати» на закордон, у якості прикладу ефективної роботи Дисциплінарної комісії у вигляді окремої юридичної особи може і має бути багаторічний досвід української адвокатури. Певні моделі адвокатського самоврядування позитивно впливають на дисциплінарну практику та можуть бути імплементовані в тому чи іншому форматі у законодавство, що регулює притягнення до дисциплінарної відповідальності арбітражних керуючих. Наприклад, розгляд дисциплінарних справ та притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності здійснюється безпосередньо органом адвокатського самоврядування – КДКА, яка за своїм юридичним статусом є окремою юридичною особою (див. п. 10 ст. 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Друге. Потрібно змінювати й саму процедуру перевірок. Не можу не погодитись з експертами, що сучасна процедура притягнення арбітражного керуючого до дисциплінарної відповідальності є надмірно громіздкою. Чому протоколи ДК необхідно затверджувати наказами Мінюсту – наразі не пояснить ніхто. Бо єдиний аргумент про те, що «хто надає право на професію, той має виключну компетенцію на позбавлення такого права», не витримує критики. Адже в процедурі доступу до професії арбітражного керуючого, етап видання Міністерством юстиції відповідного наказу є виключно формалізацією рішення кваліфікаційної комісії арбітражних керуючих.

Тож фактична наявність двох рішень про застосування дисциплінарного стягнення є не тільки невиправданою та недосконалою, але й такою, що потребує законодавчих змін. Оскаржуватись має тільки рішення ДК.

І нарешті останнє, і, якщо чесно, головне: а за що саме «карають» арбітражних керуючих?

Прикро зізнаватись, але у законодавстві про банкрутство дисциплінарна відповідальність не має достатнього та чіткого правового визначення видів дисциплінарних проступків (для прикладу п.3 ч.2 ст.19 КУзПБ), хоча зміст дисциплінарних проступків може визначатися виключно законом. Зазначений висновок базується на положеннях пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, а також на практиці застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При тлумаченні закону неприпустимим є використання розширеного тлумачення конструкції закріплених у ньому дисциплінарних проступків. Таке тлумачення підриває принцип правової визначеності, а отже суперечить ст. 8 Конституції України та порушує гарантії, які надає право на професію ст. 8 Конвенції.

Порушення, що виявлені у результаті перевірок та матеріали щодо яких направлені на розгляд Дисциплінарної комісії, здебільшого класифікуються органами проведення перевірок як «грубі порушення». Саме такі порушення зазвичай є підставою для позбавлення права діяльності арбітражних керуючих. Але чіткого визначення і переліку грубих порушень в нормативно-правових актах не міститься. Більше того, в Україні не існує кодексу, статуту, збірника дисциплінарних правил та норм. Ані Кодекс України з процедур банкрутства, ані Порядок здійснення контролю за діяльністю арбітражних керуючих, затверджений наказом Міністерства юстиції України 06 грудня 2019 року № 3928/5, ані Кодекс професійної етики арбітражних керуючих не містять унормованого переліку дисциплінарних проступків (порушень, грубих порушень), регламентації конкретного дисциплінарного провадження для відповідних порушень та встановлених санкцій за скоєння цих порушень.

Тож однозначно підтримую ідею (не лише як депутат, але і як головуючий Робочої групи з питань банкрутства) про запровадження градації та унормування видів дисциплінарних проступків за ступенем вини арбітражного керуючого, ступеня тяжкості проступку, системності здійснення порушень, об’єктивної можливості виконати конкретне розпорядження та розміру нанесеної шкоди.