Так, за останні десять років кількість старого тааварійного житла у столиці збільшилася більш ніж у два рази. Зношеністьжитлового фонду наблизилася до 55% рубежу. При цьому 30% основних фондівжитлово-комунального господарства вже повністю відслужили нормативні терміни, втому числі понад 45% ліфтів, 34% котлів, 32% ємкостей, що працюють під тиском,28% трубопроводів пари. У той самий час втрати електроенергії, тепла, води таінших ресурсів доходять до 40%. Разом із тим щорічно капітально ремонтуєтьсялише 1% від усього житлового фонду при нормі 5%. Фактична заміна інженерноїінфраструктури в порівнянні з обсягами необхідної термінової заміни з причиникрайнього ступеня її зношеності складає: теплових мереж - 18% від необхідного,водопровідних мереж - 10%, каналізаційних мереж - 13%, електричних мереж - 15%.
Крім того, слід зазначити, що Україна і Київ зокрема серйозно відстають упитаннях енергоефективності від інших країн. Енергоємність українського ВВП в2,5 рази вище середньосвітового рівня і в 3,5 рази вище рівня розвинених країн.Ефективність опалення в Україні нижче в 1,2 рази, ніж у Німеччині та Франції, ів 3 рази - ніж у Скандинавських країнах. За оцінками експертів, втрати увітчизняній системі теплопостачання досягають 50% від обсягу виробництва тепла,тоді як наприклад у Фінляндії цей показник - 6%. Значні втрати комунальнихресурсів (вода, тепло, електрика, газ) на тлі відсутності ресурсозберігаючихтехнологій у поєднанні з застарілими ресурсовитратними технологіями іматеріалами, ведуть до збереження механізмів прямого бюджетного фінансуваннягалузі без розвитку механізмів відповідальності, як муніципалітетів за підконтрольніїм об'єкти комунальної інфраструктури, так і власників житла за об'єктинерухомості у їхній власності. Це в підсумку призводить дофінансово-економічного неблагополуччя житлових та комунальних організацій.
Серйозною проблемою в сфері ЖКГ є якість надання житлово-комунальнихпослуг. Основні порушення полягають в наступному: формальний характерпроведення загальних оглядів будинків; поточний ремонт планується в недостатніхобсягах або ремонтні роботи проводяться тільки лише за заявками населення;непоінформованість населення і непрозорість витрат керуючих компаній по кожномубудинку викликають численні і обґрунтовані звернення та скарги.
Який тип господарювання краще для сфери житлово-комунальних послуг?Однозначно відповісти на це питання складно через особливу специфіку цієїгалузі. Соціальна специфіка діяльності підприємств ЖКГ полягає в незамінностіта комплексності житлово-комунальних послуг, їх яскраво вираженою соціальноюспрямованістю, відсутністю речової форми вироблених послуг і залежність обсягуїх виробництва від споживання, а також в різнорівневості управління та відомчоїроз'єднаності. Світовий досвід не дає однозначної відповіді на питання пронеобхідність приватизації підприємств ЖКП. Наприклад, у скандинавських країнахпоєднуються сильний демократичний громадський контроль. Населення погоджуєтьсяна високі податки, задля того щоб отримувати якісні соціальні послуги. У цихумовах участь держави і муніципалітетів у регулюванні ЖКП може бути більш значущою,а вимоги до конкуренції - зниженими.
Соціальний характер житлово-комунальних послуг, обумовлений їх необхідністюдля повсякденного життєзабезпечення, незамінністю і масштабами споживання, що взначній мірі впливає на ступінь державного та муніципального регулювання даноїсфери, а відповідно, і на можливість застосування ринкових регуляторів. Однакна розвиток ринкових відносин у сфері ЖКП впливають безліч аспектів різногохарактеру.
Серед основних факторів, що обмежують бажання приватних інвесторівфінансувати капітальні вкладення в комунальну інфраструктуру і негативновпливають на формування та реалізацію інвестиційної привабливості у сфері ЖКП,можна виділити наступне:
1) адміністративніта нормативно-правові бар'єри;
2) відсутністьдієвих механізмів та інструментів управління інвестиційної базою ЖКП;
3) низькідоходи населення, що визначають його високу чутливість до змін рівня тарифів.Вартість житлово-комунальних послуг критична для рівня доходів більшої частинигромадян;
4) інформаційнийбар'єр - немає інформації про об'єкти інвестування для інвесторів;
5) високийступінь невизначеності фактичного стану основних фондів, переданих в управлінняприватним підприємствам;
6) дефіциткваліфікованого персоналу, відсутність знань і досвіду, і, як наслідок, укомунальних підприємств немає фахівців, здатних грамотно підготуватиінвестиційний проект, який би відповідав усім вимогам.
У той самий час послаблення регулюючої ролі влади щодо сферижитлово-комунальних послуг, яка обслуговує значну частину основних фондів містата надає послуги соціальної значущості, може призвести до загостреннясоціальної напруженості.
Не менш складним є питання підтримки певного рівня якості наданих населеннюпослуг, оскільки стійке тепло-, газо-, електропостачання та підтриманнясередовища проживання в чистоті впливають на комфортність повсякдення містян інаближають суспільство до цивілізованих стандартів місць постійного проживанняабо тимчасового перебування. За допомогою одних тільки ринкових регуляторів неможна забезпечити оптимальне задоволення низки громадських потреб, їх діядоповнюється і коригується інструментами та інститутами регулювання економіки.
На сьогоднішній день весь житловий фонд міста Києва, що знаходиться вуправлінні міста та комунальних підприємств, можна розділити на чотири групи:
- Довоєнноїбудови до 1945 року - 18%;
- Післявоєннібудівлі 50-60-х років - 44%;
- Спальнірайони, споруди 70-90-х років - 15%;
- Новепокоління, будівництво з 2000 року - 23%.
Лише незначна частина будинків обслуговується новоствореними керуючимикомпаніями (КК). Приватні інвестори поки неохоче вкладають кошти в розвиток істановлення підприємств ЖКГ. Конкурентні відносини в галузі ще тільки почализароджуватися й до етапу їх досконалого розвитку має пройти значний час.
Крім того, слід зазначити, що на сьогоднішній день існують дві основніформи господарювання: одна була сформована за часів СРСР і визначає«радянський» тип господарювання, інша форма характеризує «західний» типгосподарювання. Ці дві форми відрізняються одна від одної застосуванням видівпланування, механізмами внутрішнього управління, відносинами між виробником іспоживачем.
Проблема реформування ЖКГ найчастішепов'язана зі складністю і в той самий час необхідністю переходу від«радянського» до «західного» типу господарювання. Відмінними рисами даних ККвід ЖЕКів радянського формату є те, що в їх управлінні знаходиться незначначастка будинків, і вони готові запропонувати додаткові послуги. В управлінні ЖЕКівзнаходиться значна кількість будинків, яке вони не в змозі обслуговувати їхякісно. А у споживачів житлово-комунальних послуг немає можливості знайтиальтернативу останнім – керуючих компаній замало у Києві. Крім того, частопросто неможливо для керуючої компанії управляти будинком, перебуваючи далековід нього. А ЖЕК, хоч і пережиток радянської епохи, але знаходяться поруч. Щеоднією проблемою для споживачів стає прийняття рішення про вибір і перехід доіншої КК, оскільки мешканцям досить складно зібратися і прийняти рішення всімбудинком, особливо, якщо цей будинок багатоповерховий.
Однак спадщина радянських часів з притаманним їй монополізмом у сфері ЖКГпризводить до того, що постачальникам послуг просто нема сенсу боротися зазниження тарифів та підвищення якості обслуговування. Високі тарифи породжуютьнизький рівень платоспроможного попиту, наслідком чого є зростання платежівнаселення і зростання заборгованості підприємств ЖКГ перед постачальниками послуг.Усе це призводить до відсутності зацікавленості приватних інвесторів до даноїсфери, небажання вкладати інвестиції і створювати підприємства сфери ЖКГ, щознову ж призводить до монополізму в галузі.
Власне, низький обсяг сьогоднішніх інвестицій багато в чому є наслідок тоготарифоутворення і тієї економіки, які вже були описані вище. Тому шляхивирішення проблеми ЖКГ очевидні: нові технології, нове регулювання, нові фінансовімеханізми. До трильйонів з бюджету все це жодного відношення не має.