Медіація. Чи готові сторони конфлікту самостійно приймати рішення?

Фахівці у сфері медіації знають важливість принципів медіації, які забезпечують ефективність проведення всієї процедури. Нагадаємо, що основними принципами медіаційної процедури є: добровільність, конфіденційність, рівність усіх учасників; нейтральність, незалежність та неупередеженість медіатора, самовизначення сторін.

Медіація є особливим видом переговорів. В чому ж особливість? 

По-перше, в медіації обов'язково бере участь медіатор (посередник). 

По-друге, медіація, на відміну від звичайних переговорів, рухається за певним сценарієм. Тобто, це не хаотичний рух, а певний алгоритм дій. Вітчизняні та зарубіжні медіатори такий алгоритм дій називають стадії (фази, етапи) медіації.

Як видно з наведеного, в медіації беруть участь, як правило, учасники конфлікту (сторони) та медіатор. І тут є необхідність визначити ключові функції учасників. Медіатор (посередник) має свою зону відповідальності - процедура (процес). Медіатор рухає перегвори від одніє стадії до іншої. Робить це гнучко: зупиняється, де це потрібно; повертається до попередньої стадії, якщо розуміє, що щось недопрацьовано.

А сторони конфлікту (спору) відповідають за зміст: що потрібно обговорити; які рішення будуть прийняті. 

Самовизначення. Ч.2 ст.8 Проекту Закону «Про медіацію» регламентує, що сторони медіації самостійно визначають перелік питань, що обговорюються, варіанти врегулювання конфлікту (спору), зміст угоди за результатами медіації, строки та способи її виконання, інші питання щодо конфлікту (спору) та проведення медіації.

Все ніби зрозуміло… Однак, чи готові сторони брати на себе відповідальність та приймати самостійно рішення?

Неодноразово бачила, як медіатори-початківці на початку зустрічі зі сторонами говорять: «Я не суддя… Я не приймаю рішення… Ви самі все вирішуєте… Я не надаю ніяких порад…». І тут, часто-густо, сторони конфлікту починають ще більше напружуватись: «А чому тоді ми прийшли до вас? Що Ви будете робити?...».

Досвід проведення медіації показує, що на початку сторони не готові до слів медіатора: «Я не приймаю рішення…». Однак, це не означає, що сторони неспроможні приймати рішення.

Запитайте у сторін, як вони хотіли б провести переговори? Що потрібно обговорити? Які питання є для них найважливішими? Де буде зручно проводити зустрічі? Скільки часу вони мають на зустріч?... Сторони конфлікту, включаючись і відповідаючи на поставлені питання вже беруть на себе відповідальність за дотримання тих правил, які й самі встановлюють; за зміст того, що буде обговорюватися.

І лише в процесі обговорення, визначення інтересів і потреб, сторони починають самостійно бачити шляхи його вирішення, які дозволять усім видихнути з полегшенням.

Кожна людина щодня приймає сотню, а то й тисячу рішень: від того, що з’їсти на сніданок, яким транспортом доїхати на роботу, куди поїхати на відпочинок, до того, де і ким працювати, яке купити авто тощо.

Звісно, є питання, за вирішення яких людина підсвідомо намагається перекласти відповідальність на інших. Уявіть, що вам запропонували дві різні посади, ви вагаєтесь щодо того, на яку з них погодитись. І починаєте телефонувати близьким, друзям, знайомим і запитувати у них, що вам робити. Так-так… Це і є переадресація відповідальності.

А якщо люди знаходяться в конфлікті… Стан напружений, дратівливий, емоції вирують. В голові прокручуються негативні моменти, які не тільки пов’язані з цим конфліктом. І в цей самий момент, коли звернулися до медіатора за допомогою, він (медіатор) каже: «Ви самостійно маєте прийняти рішення…».

Медіатор має надати можливість сторонам емоційно розвантажитись, перейти до конструктивного діалогу, який спонукатиме сторін до пошуку найкращих варіантів рішень.