Головний санітарний лікар: боротьба з коронавірусом і не тільки
На жаль, більшість заходів щодо реформування системи охорони здоров'я України у нас зводяться до скорочень та ліквідацій. Зокрема, у 2015 році було ліквідовано Державну санітарно-епідеміологічну службу країни та скасовано посаду головного державного санітарного лікаря.
Тоді ліквідацію СЕС аргументували вкрай низькою продуктивністю її роботи і вкрай високою корумпованістю. Що ж – українські підприємці дійсно страждали від хабарів та поборів СЕС. Але ж самі по собі завдання і виклики, з якими мала б працювати СЕС, з ліквідацією служби нікуди не зникли.
Натомість, за п’ять років з часу її ліквідації взамін нічого створено не було. Якщо ми говоримо про Центр громадського здоров’я МОЗ – то це, по суті, орган, який займається моніторингом інформації та підготовкою рекомендацій у сфері громадського здоров’я. За ці п’ять років навіть не прийнято Закон про систему громадського здоров’я, де би чітко були розподілені функції колишньої СЕС.
В той же час, 26 лютого Кабмін призначив заступника міністра охорони здоров'я Віктора Ляшка на посаду головного санітарно-епідеміологічного лікаря. Це було продиктоване завданнями щодо запобігання розповсюдження коронавірусу на території України. 14 березня уряд уповноважив Віктора Ляшка призначати головних санітарних лікарів у регіонах.
Тож виходить, що починаємо відбудовувати заново вже повністю ліквідовану систему? Дійсно, сама по собі посада головного державного санітарного лікаря, відновлена у зв’язку із настанням певної ситуації (поширення вірусу COVID-19), була реанімована з обрізаними функціями та без дієвої системи, яку вже встигли повністю зруйнувати. Адже раніше головний державний санітарний лікар мав під собою чітку структуру, розгалужену в кожний райцентр. Тепер цього всього просто не існує.
Знову ж таки, раніше головний державний санітарно-епідеміологічний лікар очолював Державну санітарно-епідеміологічну службу, яку уряд ліквідував. Кабмін вважав її діяльність недоцільною в тому числі через те, що функції цього органу забезпечували Міністерство охорони здоров’я, Державна служба з питань праці та Держпродспоживслужба. Наразі ж Кабмін відновив лише посаду головного санітарного лікаря країни, але не саму СЕС.
До речі, навіть у законі «Про захист населення від інфекційних хвороб» зазначено, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за поданням головного державного санітарного лікаря України…. якого у нас всі ці роки просто-напросто не було!!!
Тож тепер складається враження, що у час поширення інфекції коронавірусу і вкрай великого суспільного резонансу навколо цієї теми нам просто була потрібна посада, на яку можна все перекласти – в тому числі, коли прийде час і відповідальність... Хоча, звичайно, хочеться помилятися і дійсно очікувати від цього конкретних позитивних результатів.
Особливо у контексті того, що наша країна й без коронавірусу має багато інших проблем, які зараз, звичайно, не настільки обговорювані у суспільстві, але від того не стають ні менш небезпечними, ні менш важливими. У країні уже третій рік фіксуються спалахи захворювання на кір, з десятками смертей – і при цьому весь цей час навіть не піднімалося питання про призначення головного державного санітарного лікаря, та не був розроблений план по боротьбі з кором. І це тоді як сумарна кількість хворих на кір в Україні фіксувалася вища, ніж у всій решті країн європейського регіону разом узятих!!! Величезні проблеми також з функціонуванням туберкульозних диспансерів і розповсюдженням туберкульозу в Україні.
Тому функції заново відновленого головного санітарно-епідеміологічного лікаря не повинні вичерпуватися виключно проблемою інфекції коронавірусу, адже інші серйозні виклики теж нікуди не подінуться, якщо ними системно не займатися. Водночас дуже не хочеться, щоб введення цієї посади було продиктоване лише формальною необхідністю хоч якось зреагувати в умовах цього конкретного, дуже складного для країни моменту.
