Медицина на місцях: чи будуть хоч якісь зрушення?

На місцях традиційно найбільше занепокоєння викликає фінансування медичної галузі, адже в попередні роки і первинна, і вторинна медицина в сільській місцевості та в невеликих містах була поставлена на грань виживання. Деякі експерименти та пілотні проекти виявилися, м’яко кажучи, невдалими, а сама суть медичної реформи впродовж останніх років викликала запитання не тільки в пацієнтів, а і в керівників медичних закладів та лікарів.

Реалії: фінансування не вистачає навіть на заробітну плату

У цьому році Полтавщина, один з мажоритарних округів якої я представляю у парламенті (округ №147 з центром у м. Миргород)  увійшла до пілотного проекту, при якому вторинна медична допомога фінансується через Національну службу здоров’я. При цьому з державного бюджету йде лише 60% фінансування заробітної плати медичних працівників, а 40% змушені були покривати місцеві бюджети.

Як показує практика, даний проект абсолютно не спрацював. Наведу приклад Миргородської районної лікарні, визначеної центром госпітального округу. В медичній установі - 800 працюючих. Щоб «вписатися» в кошти наданої субвенції, третину людей треба було скорочувати. Але як проводити масове скорочення в центрі госпітального округу, де повинен надаватися весь спектр медичних послуг для мешканців кількох районів Полтавщини? Не скоротиш же тут хірургію чи пологове відділення…  На такі питання ніхто ні в районі, ні в області, ні в керівництві самої лікарні не мав відповіді!

Була пропозиція скоротити терапевтичні відділення Миргородської районної лікарні в Комишні та Великих Сорочинцях, які входять до структури ЦРЛ. Але такий крок теж не міг зарадити: по-перше, порівняно зі штатом ЦРЛ, там не така вже й велика кількість робочих місць, а, по-друге, цим би суттєво збільшилось навантаження на саму ЦРЛ у Миргороді. Не кажучи вже про те, що місцеві громади сіл були через це на грані соціального вибуху.  Ну а загалом протягом року склалася ситуація, за якої районний бюджет Миргородщини фактично зводився до того, щоб утримувати на собі Миргородську ЦРЛ. Про інші сфери годі було і говорити. Якщо в новому році у підходах до фінансування нічого не зміниться, то навряд чи й далі вдасться утримувати ситуацію хоча б на рівні нинішнього року, адже, по суті, врятувати заклад від масових скорочень вдалося лише завдяки залученню додаткових субвенцій.

Цей приклад з усією наочністю показує, що ні в якому разі не можна перекладати на місцеві бюджети фінансування вторинної медичної допомоги. Це повинно відбуватися лише за рахунок державної субвенції! А місцеві бюджети повинні сконцентруватися на розвитку матеріальної бази, яка і так залишає бажати кращого – це закупівля необхідного медичного обладнання, приведення приміщень лікарень у належний стан і таке інше.

Окремо треба сказати, що в ході медичної реформи з системи фінансування фактично «випали» сільські ФАПи. Але мешканці сіл обов’язково повинні мати певний чітко визначений перелік безкоштовних медичних послуг! Не може людина з села, враховуючи стан наших доріг, відсутність транспортного сполучення, низький рівень доходів, їхати в райцентр, щоб отримати елементарні медичні послуги – укол чи крапельницю, першу медичну допомогу, таке інше.

По факту ж склалася ситуація, за якої з завідуючих ФАПами зняли доплату за завідування, хоч будівлі залишилися на їх повній юридичній відповідальності. Технічний персонал скоротили, тобто зараз медсестра, паралельно з обслуговуванням населення, має виконувати і функції санітарки та прибиральниці.  Самі ж медсестри переведені на 0,5 ставки, хоча люди продовжують звертатися до них в тому обсязі, наче вони працюють на 2 ставки. Робота тримається виключно на їх ентузіазмі і волонтерстві.

Пропонувалося, щоб доплату на фінансування заробітної плати медсестер до повної ставки здійснювали сільські ради. Але, згідно з Бюджетним кодексом, це не відповідає законодавству, адже це різні бюджетні рівні. Крім того, така доплата залежатиме від бажання, розуміння і можливостей сільської ради, але не всі сільські ради мають на це кошти в бюджетах, не всі сільські керівники мають достатній рівень відповідальності. А між тим, це взагалі ставить під питання надання первинної медичної допомоги населенню.

Очікування-2020

Що ж ми маємо в проекті Державного бюджету на 2020 рік, і які очікування щодо фінансування медичної галузі може підтвердити чи спростувати цей документ в нинішньому його, поки що ще «чорновому» вигляді?

На перший квартал 2020 року збережеться медична субвенція в розмірі 14,6 мільярда гривень. Але чи достатньо буде цих коштів на забезпечення галузі? Чи розроблені МОЗом всі необхідні порядки і проведені всі розрахунки на подальші періоди? І яким чином буде відбуватися забезпечення на місцях програми гарантій медичного обслуговування населення? Чи знову буде так, як в пілотному проекті на Полтавщині? На жаль, поки відповідей ми не маємо.

Фінансування первинної медичної допомоги (крім оплати комунальних послуг) і другого рівня передбачається здійснювати з державного бюджету через «Національну службу здоров’я» в розмірі 72,1 млрд. грн. Але оплата комунальних послуг та утримання медичних закладів, як і раніше, перекладається на видатки місцевих бюджетів. Що, на жаль, не може сповнювати оптимізмом відносно якихось змін на краще.

В Бюджеті передбачена також нова субвенція на здійснення підтримки окремих закладів та заходів у системі охорони здоров’я в розмірі 1,45 млрд. грн. Але це не зможе забезпечити докорінні зміни – лише дасть можливість десь «заткнути дірки».

В той же час можемо констатувати, що медична реформа – не здійснена, а у проекті бюджету недовраховано обсяг видатків на галузь близько 2% ВВП (91 млрд. грн.).

Ну і, знову ж таки, як і в 2017-2019 роках, у бюджеті на 2020 рік передбачається передати на фінансове забезпечення із місцевих бюджетів без відповідного ресурсного забезпечення (тобто виключивши їх з обсягу медичної субвенції), оплату комунальних послуг та енергоносіїв медичних закладів.

Висновок напрошується один: поки у Державному бюджеті на 2020 рік не буде прописане достатнє фінансування районних лікарень, а також не буде закріплена субвенція на фінансування оплати праці працівників сільських ФАПів та амбулаторій у повному обсязі, наступний рік знову буде для медичної галузі роком виживання, а не розвитку. І невідомо, як медичні заклади з цим виживанням справляться. Поки залишається можливість для змін до бюджету, необхідно обов’язково нею скористатися, інакше передвиборчі обіцянки політиків щодо покращення життя людей, як завжди, так і лишаться виключно на папері.