Аграрна стратегія для України: чому це важливо?
Авторський колектив нової аграрної стратегії загалом складає близько 30 депутатів – це майже всі члени Аграрного комітету та інші парламентарі з різних фракцій та груп. Одним з ініціаторів та головних розробників законопроекту №9162 «Про основні засади державної аграрної політики та державної політики сільського розвитку» є також і я.
Як уже було сказано, законопроект №9162 являє собою сучасну стратегію розвитку АПК та сільських територій. Він враховує вимоги як вітчизняних аграріїв, так і міжнародних партнерів України і є одним з євроінтеграційних законопроектів, направлених на виконання Угоди про асоціацію. Проект розроблено у тісній співпраці з Мінагрополітики та Проектом ЄС «Підтримка впровадження сільськогосподарської та продовольчої політики в Україні». Цей рамковий законопроект пропонує системне бачення аграрної політики держави і є її «дорожньою картою», він узгоджує норми вітчизняного законодавства з ключовими положеннями законодавства ЄС у цій сфері.
Дискусійні норми усунуто
Втім, на певному етапі навколо законопроекту виникла дискусія всередині самого Аграрного комітету. Депутати не погоджувалися один з одним щодо норм, котрі стосуються системи управління і контролю за землями та іншим нерухомими майном галузевих академій наук. Частина депутатів комітету, наприклад, категорично не згодилися з положеннями щодо можливості створення Кабміном спостережних рад для контролю за управлінням таким майном. Тож, щоб не ставити під питання саму долю цього законопроекту і його підтримку в залі, з редакції документу ці норми домовилися прибрати вже в першому читанні. Для цього 9 квітня Аграрний комітет переглянув власне рішення, прийняте на одному з попередній засідань. Тепер всі дискусійні запитання навколо «аграрної стратегії» врегульовані, і її можна виносити на голосування.
Що ж пропонується?
На сьогодні в українському законодавстві відсутній актуальний і системний документ, який би визначав основні засади та пріоритети розвитку аграрної політики та політики сільського розвитку. Закон «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» мав строковий характер і втратив свою актуальність. Крім того, він об’єктивно не враховує багатьох сучасних факторів розвитку АПК, а також тих вимог, які ставлять перед нами ЄС та міжнародні організації, зокрема ФАО та СОТ. А почасти ж український АПК в ХХІ столітті і з чітким вектором євроінтеграційного руху до ЄС ще й досі керується законом УРСР від 1990 року «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві». Що, звичайно, само по собі в сучасних умовах є абсурдом.
«Аграрна стратегія» складається з двох великих блоків: питання державної аграрної політики та державної політики сільського розвитку. По-перше, в документі наведено ключові визначення більшості понять, які застосовується в аграрній сфері, що саме по собі важливо з юридичної точки зору. Наприклад, нещодавно ми мали казус з трактуванням поняття «сільськогосподарський товаровиробник», через який ДФС мало не позбавив частину сільськогосподарських підприємств відшкодування ПДВ.
Дуже важливо також, що проект, поряд з питаннями аграрної політики, зачіпає питання розвитку сільських територій. Потрібно розуміти, що село – це не просто територія, і не просто позначка якогось населеного пункту на карті. Це люди, які там живуть, це місцева громада. Тому в першу чергу потрібно думати про те, як створити для розвитку цієї громади належні умови, щоб люди перестали масово їхати в міста у пошуках роботи, а залишалися в селі. І мали там гідні умови праці, нормальну інфраструктуру та всі можливості для розвитку дітей.
У законопроекті визначено 15 пріоритетів державної аграрної політики та політики сільського розвитку, направлених на забезпечення продовольчої безпеки держави та підвищення конкурентоспроможності української сільськогосподарської продукції на внутрішньому й світових ринках, інвестиційну привабливість села, захист прав та інтересів землевласників і землекористувачів, екологічний захист довкілля, підвищення рівня зайнятості сільського населення, стандартів якості життя у сільській місцевості та поступового формування середнього класу на селі.
До нинішнього часу розвиток сільських територій сприймався в основному як певне покращення інфраструктури. Відповідно, і державні кошти ішли виключно саме на це. Але нам потрібно думати не лише про інфраструктуру як таку, а про соціальні та економічні умови для розвитку села. І саме цією стратегією створення робочих місць на селі виведене в пріоритет державної політики. Також в законопроекті враховані потреби сільського населення щодо доступу до освіти та створення умов для проживання на селі працівників освіти, розвитку інженерної інфраструктури, забезпечення сільського населення якісними телекомунікаційними послугами та комп’ютеризації сільських рад.
Окремий напрямок, врахований в стратегії – це розвиток рекреаційної діяльності та створення умов для сільського та зеленого туризму. Нам необхідно врегулювати так звані «послуги сільської гостинності» на законодавчому рівні і створити належні умови, щоб домогосподарства могли приймати у себе туристів, надавати їм харчування, ліжкомісця і т.д.
Само собою: без реального наповнення і відповідних дій уряду стратегія не зможе стати панацеєю від всіх проблем у сільській місцевості і аграрному секторі, які ми сьогодні маємо. Саме тому цим документом уряд зобов’язується формувати відповідний План заходів з реалізації основних засад розвитку державної аграрної політики та політики сільського розвитку на кожні 5 років. А Мінагрополітики здійснюватиме щорічний моніторинг реалізації цього Плану заходів і за потреби вноситиме туди корективи.
Дієвим нововведенням даного документу є запровадження на законодавчому рівні Офісу аграрного аташе для представництва та захисту інтересів виробників сільськогосподарської продукції за кордоном, пошуку нових та розширення існуючих ринків. Інститути аграрних аташе запроваджено у більшості країн, які є головними гравцями на світовому ринку (США, Китай, Франція, Німеччина тощо). Як один з великих «аграрних гравців» на світовому ринку, Україна повинна також використовувати цей інструмент просування і захисту наших інтересів.
Аграрна освіта для фермера – обов’язкова необхідність чи штучна перешкода?
Ще одне питання, яке викликає зараз певні дискусії, і яке вирішується у законопроекті №9162, є скасування в Україні обов’язкової вимоги щодо наявності аграрної освіти для заняття фермерством. Логіка такої вимоги полягала в тому, що робота на землі – надзвичайно відповідальна, тож вимагає спеціальних знань. Але по факту ж, кожен власник фермерського господарстві залучає до цих процесів агронома, який контролює сівозміни, внесення добрив та інші процеси. Навіщо диплом про аграрну освіту власнику фермерського господарства – питання відкрите. Для того, щоб бути в курсі справи і мати успіх, він і так, і так отримуватиме необхідні знання, бо це в його власних інтересах. А, виходить, що зараз, коли багато сіл перебувають на грані вимирання, ми ще й створюємо штучну перепону для заняття фермерством. Як на мене, гасло «фермером може стати кожен» повинно працювати на практиці, а нинішня вимога щодо спеціальної освіти аж ніяк не стимулює притоку ініціативної молоді в село.
Чому законопроект підтримується міжнародною спільнотою?
Рамкові закони, які визначають засади розвитку сільського господарства та державної політики сільського розвитку, існують у багатьох державах ЄС, тож ми як автори ініціативи переконані, що такий закон повинна мати і Україна.
Чому Європа також зацікавлена у прийняття цього документу? Україна є одним з найбільших експортерів аграрної продукції на європейські ринки, а частка аграрного експорту складає майже 40% від всього українського експорту. Європейці зацікавлені у надійних партнерах, які мають певну позицію, якої чітко дотримуються. Тож законопроект є чітким сигналом нашим іноземним партнерам, у тому числі з ЄС, про те, що ми готові працювати зі стабільним та прогнозованим законодавством, яке формує розвиток аграрної політики з урахуванням законодавства ЄС.
Таким чином, прийняття цього закону відкриває нашій державі нові можливості для отримання міжнародної технічної допомоги у пріоритетних напрямах аграрної політики та політики сільського розвитку. Йдеться не лише про кредити, які потрібно віддавати, а в про різноманітні грантові програми, які надаються на безоплатній основі. Але зараз Європа по багатьом напрямкам не надає такої підтримки, адже у нас самих немає стратегії розвитку – то кому і навіщо надавати ці кошти? Тож прийняття цього документу значно розширить можливості України щодо отримання фінансової підтримки, як з боку ЄС, так і низки інших міжнародних організацій (Світового банку, ЄБРР, ФАО, USAID та ін.). Про це неодноразово заявляв і керівник сектору сільського господарства представництва ЄС в Україні Крістіан Бен Хелл, який також був присутній на останньому засіданні Аграрного комітету і підтримував прийняття даного законопроекту.
Прийняття цього законопроекту дозволить правильно вибудувати державну політику сільського розвитку та розвитку нашого агросектору. Втім, нам потрібно нарощувати експорт не сировини, а готової продукції – тільки за рахунок цього ми можемо створювати додаткові робочі місця на селі. Європа ж хоче бачити у нас стабільного надійного партнера, який має власне бачення і рухається в одному напрямі. Тому наш законопроект однозначно має перспективи. Його прийняття – це програма мінімум, а реалізація – програма максимум.
