Припинення діїсвідоцтва на торговельну марку у зв’язку з невикористанням є доволі поширениммеханізмом захисту охоронюваних законом інтересів власників торговельних марок,які не мають реєстрації торговельної марки на території України.
До 01.09.2017 р. (дата набраннячинності Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС (далі-Угода) судова практика зцього питання була усталеною та системною. Суди застосовували положення ст.. 18 Закону України «Про охорону прав назнаки для товарів та послуг» (далі-Закон) відповідно до яких невикористанняторговельної марки повністю або щодо частини товарів і послуг протягом трьохроків від дати публікації слугувало підставою для дострокового припинення діїторговельної марки у судовому порядку.
Разом з цим, ст..ст. 197, 198 Угодипередбачені інші умови стосовно дострокового припинення дії торговельної марки.Так, відповідно до положень зазначених статей строк невикористання торговельноїмарки збільшено, порівняно із Законом, безперервного п’ятирічного періоду.
Враховуючи той факт, що Угода єміжнародним договором, який містить інші правила, ніж ті, що встановленівідповідним спеціальним національним законодавчим актом, а також те, що відповіднодо Закону передбачено застосування саме міжнародного договору, логічноприпустити що до застосування судами підлягає саме п’ятирічний період.
Цікаво, що така позиція у судовихпроцесах підтримується і Міністерством економічного розвитку та торгівліУкраїни.
Для того, щоб зробити висновок щодоможливості застосування судами принципу прямої дії Угоди, необхіднопроаналізувати відповідні положення Угоди, зокрема їх суб’єктний склад, об’єктта зміст. На погляд автора, ст..ст. 197, 198 Угоди передбачають зобов’язаннядля сторін Угоди, а не для фізичних та юридичних осіб. Більше того, державаУкраїна, як сторона цієї Угоди не вжила всіх необхідних заходів дляімплементації положень Угоди у національне законодавство у встановлені строки.Відповідно до позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільнихта кримінальних справ, як норми прямої дії підлягають застосуванню судом,зокрема, норми міжнародних договорів України, які закріплюють права людини та основоположні свободи. Отже, враховуючитой факт, ст. 197, 198 Угоди, якими передбачений п’ятирічний періодневикористання торговельної марки стосуються зобов’язань держави України, та немають відношення до справ та основоположних свобод людини, автор схиляється додумки, що до застосування судами підлягає положення ст.18 Закону.