«Інтелектуальна» реформа чи черговий дерибан?
У кінці 2016 року громадськості був представлений законопроект «Про національну систему інтелектуальної власності в Україні», який підготував науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Національної академії правових наук України. Законопроект був розроблений в рамках Концепції реформування системи інтелектуальної власності України, затвердженої Постановою КМУ від 01.06.2016 №402.
Дані реформи, як може здатися спочатку, спрямовані на впровадження в Україні європейських стандартів життя, створення сприятливих умов для розвитку інтелектуального потенціалу країни, ведення високотехнологічного бізнесу.
Але не будемо поспішати. Я пропоную прямо зараз розібрати по кісточках законопроект і яким він буде у реаліях.
Становлення економіки країни залежить від впровадження потенційно інноваційних та прибуткових технологій. Найуспішнішим прикладом такого досвіду є Японське економічне диво. Але подібні методи працюють при злагодженому механізмі державного і приватного партнерства, який існує в нашій країні тільки на папері. І щоб впровадити ту чи іншу технологію необхідно пройти "7 кіл пекла." Виникає питання: навіщо для цих цілей реформувати систему інтелектуальної власності, яка за час незалежності України була найближче адаптована до норм і стандартів ЄС.
Реформи, які вказані в Концепції, побічно нічого не змінюють у системі. А ліквідація самої Державної служби інтелектуальної власності України тільки погіршує ситуацію. Поясню чому. У даному законопроекті не йдеться взагалі про Апеляційну палату, при тому що діяльність її передбачена усіма ратифікованими в Україні міжнародними актами у сфері промислової власності. Так, відповідно до Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20.03.1883 р., передбачений компетентний орган у системі інтелектуальної власності країн для винесення рішень про визнання товарного знаку добре відомим, вирішення спорів, пов'язаних з отриманням прав на об'єкти промислової власності у процесі експертизи таких об'єктів. Зараз все працює злагоджено, як буде далі - не зрозуміло. З чого виникає ряд питань: наскільки буде повноваженою видача охоронних документів, як працюватиме Апеляційна палата, яка передбачена міжнародним законодавством у сфері інтелектуальної власності, Європейськими нормами і Директивами; а також - як буде працювати вся галузь авторського права?
Текст Концепції викликав подив і у експертів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (далі - ВОІВ) та Європейського патентного відомства, які так і не зрозуміли, з якою метою необхідні подібні реформи, якщо система інтелектуальної власності в Україні працює злагоджено. До того ж у 2015 році САМЕ ВОІВ надала статус МІЖНАРОДНОГО пошукового органу Українському інституту інтелектуальної власності (Укрпатент), а це висока честь, авторитет і довіра.
Підсумком реформи має бути створення Національного патентного офісу в Україні, діяльність, повноваження якого прописані у вище зазначеному проекті Закону «Про національну систему інтелектуальної власності в Україні». У ньому ж знаходимо і статті про статус, повноваження, права, обов'язки патентних повірених (представників у справах у сфері захисту інтелектуальної власності), там же торкаються і норм з комерціалізації інтелектуальної власності, інноваційної політики держави. Загалом про все, але ні про що конкретно. Відсутність логіки і здорового глузду.
Протиріччя знаходимо і в нормах нормотворчої діяльності. Наприклад, поняття "системи інтелектуальної власності» є спільним і застосовується до всіх державних органів, які забезпечують захист інтелектуальної власності фізичних і юридичних осіб. Отже, сама назва законопроекту є нелогічною та не відображає його суті та змісту. Далі, створення Національного патентного офісу в Україні має проводитись шляхом внесення змін до Указу Президента «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 №1085, а повноваження цієї організації повинні прописуватися Постановою КМУ. Також незрозумілі цілі законотворців щодо визначення повноважень патентних повірених у запропонованому законопроекті. На мій погляд, дані норми було б логічніше викласти в окремому законі, як це є в практиці більшості країн ЄС. У запропоновадженому законопроекті викликають подив і запропоновані норми, які стосуються комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності і повноважень. Оскільки запропонована норма передбачає відбір перспективних інновацій на рівні заступників глав обласних адміністрацій. Виникає питання, яким чином, з огляду на низьку культуру розуміння інтелектуальної власності і практично відсутність фахівців у регіонах щодо визначення успішності, прибутковості інновації, ця норма допоможе прискорити процес комерціалізації результатів науково-технічної праці - об'єктів інтелектуальної власності? Вочевидь, що така практика тільки погіршить і так не блискучу ситуацію у цій сфері та створить нові передумови для корупційних дій з боку чиновників.
Насправді, не потрібно вигадувати велосипед. Коли вже все відомо і успішно працює в інших країнах. Рішення просте - створити єдиний експертний департамент у складі патентного відомства України, де будуть працювати унікальні в своєму роді фахівці, і саме вони зможуть давати кваліфіковану, професійну оцінку перспективності інновацій. Подібні департаменти існують на базі патентних відомств у ряді країн з успішною економікою. З усієї країни в такі департаменти направляються інновації на визначення їх перспективи з точки зору новизни, успішності, прибутковості, можливостей отримання додаткового фінансування. І висновки фахівців такого рівня є авторитетними, до них дослухаються інвестори міжнародного рівня.
Підсумовуючи вищевикладене, складається враження, що реформи в нашій країні необхідні виключно для оприбуткування грантів, що виділяються США, а також з метою заволодіння грошовими коштами депозиту ДП «Український інститут інтелектуальної власності" (Укрпатент) під виглядом реформи.
