Дуальна освіта: як пересадити німецький досвід на український ґрунт?
В Україні розпочато впровадження дуальної системи освіти. У вересні 2018 р. року була ухвалена відповідна урядова Концепція, а з квітня 2019 Кабмін вже схвалив План заходів реалізації Концепції підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти.
Серед перших кроків, передбачених документом: розроблення Положення про дуальну форму здобуття професійної (професійно-технічної) освіти та окремий документ - для вищої освіти. Згодом - підготовка та затвердження методичних рекомендацій щодо розроблення освітніх програм та організації освітнього процесу за дуальною формою здобуття освіти.
Оскільки згадана Концепція ґрунтується на німецькій моделі дуальної освіти, варто розібратися як цей досвід відображено у плані практичних кроків та к це співвідноситься з українськими реаліями.
Наприкінці березня завдяки програмі Міністерства закордонних справ Німеччини у мене виявилася можливість відвідати цю країни і зблизька побачити як там дають раду із підготовкою фахівців для виробництва і сервісу.
Можна довго і докладно дошукуватися політичних, економічних, соціальних, організаційних передумов успіху дуальної освіти у Німеччині. Мій досвід знайомства з цією моделлю підказує, що опертя слід передусім шукати у культурі. Практично на кожній зустріч із соціальними партнерами залученими у професійно-технічну освіту у Німеччині нам нагадували про те, що корені дуальної освіти слід шукати ще у цеховому устрої і якості персонального наставництаі. До речі у Німеччині нарівні з іншими стейкхолдерами суттєву роль у дизайні професійно-технічної освіти відіграє German Confederation of Skilled Crafts and Small Business – Німецька конфедерація ремесл і малого бізнесу.
Етика праці і у величезний пієтет до майстерності: до якісно зробленої речі, продуманого і налагодженого процесу, ухваленого рішення – це ті феномени, якими, наче нервами пронизана система дуальної освіти. Наприклад, коли учні приходять у Berufsausbildung Mercedes-Benz, (навчальний центр при компанії, який одночасно виконує роль звичайного сервісного центру), перші місяці новачків вчать працювати з металом. По завершенню цього циклу інтернн/підмайстр має виготовити з металу невелику «іграшкову» машинку. Після цього лише дозволяють переходити до мехатроніки, далі - електроніки, і, нарештіЮ - 3D друку деталей. Який сенс у такій «кустарщині». Гаральд Каріесьод, який проводив екскурс для нашої міжнародної групи пояснив, що «молодий спеціаліст має чути к звучить матеріал».
А Хайнц Палкоска, який очолює кластер виробників з пластику показав як підприємства, що входять до об’єднання експериментують з цим матеріалом, шукають нових способів переробки та поєднання органіки і синтетики. Наприклад у горнятках для кави, для продукування яких було використано відходи з кавових апаратів.
Не меншою є і повага до тих, хто навчається і навчає. Компанії цінують тих спеціалістів, які беруть на себе наставництво і вкладають кошти у їх розвиток. До речі студентів або інтернів, які приходять у компанії за системою дуального навчання називають apprentices, що враховуючи контекст, можна найточніше перекласти саме як «підмайстер».
За законом apprentices розглядаються як фахівці, що навчаються. Таким чином, вони не є студентами, які займаються працевлаштуванням, а радше є співробітниками, для яких застосовуються спеціальні правила для цілей навчання.
Загальні дисципліни становлять третину, а професійні предмети складають дві третини програмного змісту.
Уся система дуальної освіти базується на рівноправному партнерстві між державним (урядовим, шкільним) і приватним секторами. Обов'язковим є залучення соціальних партнерів: торгівельно-промислових палат, профспілок та роботодавців. Саме промисловій (IHK) та ремесленні (HWK) палатам Уряд передає відповідальність за систему професійної освіти та її забезпечення якості.. Це забезпечує високий рівень прийняття дуальної системи в індустріях і суспільстві. В ухваленні рішень домінує солідарності і, водночас - культура автономії та незалежності.
Управління системою має чіткі KPI і спрямоване на досягнення трьох цілей:
• кращої взаємодії систем освіти та ринку праці;
• скорочення безробіття серед молоді;
• зміцнення спроможності компаній через забезпечення їх новим поколінням кваліфікованих співробітників.
Що дуже істотно – поставлені цілі досягаються. Зокрема рівень безробіття серед молоді у Німеччині один з найнижчих у Європі і складав 7,2 % станом на 2017 р. в системі дуальної освіти навчаються і працюють 1,32 мільйонів осіб за 326 професіями. Загалом це приблизно 55,7% від усіх студентів віком 18-20 років; із них 89,5 % цілком задоволені своїм навчанням.
Для чого це бізнесу і що він з цього отримує? За даними урядового центру з розвитку професійно-технічної освіти, GO VET у 2019 р. більше, ніж 450 000 компаній беруть участь у програмах дуальної освіти. Кожна з цих компаній, інвестує в середньому 18 тис. Евро на рік в одного «підмайстра»; впродовж тренінгового періоду 2/3 вартості цих витрат компанія повертає у вигляді прибутку завдяки продуктивному внеску молодого спеціаліста, який поєднує навчання з роботою. Як правило, чим вище якість навчального курсу, тим більші переваги для компанії.
Для порівняння - середні витрати на заповнення вакансії кваліфікованого працівника: 8,700 €
Для усіх німецьких компаній «чиста» вартість участі, у згаданих програмах складає 7,7 мільярда Євро. Корпоративним сектором покривається до70% витрат на ПТО. Решту 30% витрат на ПТО, покриває місцева влада.
Наскільки така система можлива в Україні? Почну з того, що вона необхідна і це все більше усвідомлюють і роботодавці, і урядові структури, і решта зацікавлених сторін. Ухвалені Урядом документи, зрештою, про це свідчать. З чим будуть труднощі?
1) З договороздатністю і суб’єктністю учасників процесу. Зокрема, профспілки в Україні нерідко притримуються консервативних вимог, більше опікуються питаннями свого майна і статусу, ніж захистом конкретного, а не абстрактного працівника на ринку праці. Часом профспілки висувають нереалістичні, популістичні вимоги щодо заробітної праці, охорони праці, що не враховують реальних обставин з економікою країни. Зокрема, їх реакційна позиція яскраво проявилася під час обговорення проекту нового «Про освіту», що у підсумку був ухвалений у вересні 2017 р.
Почасти це закони жанру і подібну ролі відіграють профспілки у багатьох країнах, зокрема в Європі. Але, приміром, у Німеччині їх позиція врівноважена участю інших сторін. Наприклад Торгово-промислових палат. Разом з тим, в українській моделі ТПП, принаймні де-юре, виведені за дужки процесу. Так, тут присутній «Спільний представницький орган сторони роботодавців на національному рівні». Але, наприклад Федерація роботодавців України, яка тепер претендує на такий статус, переважно представляє інтереси важкої промисловості. Проблеми ж малого і середнього бізнесу практично непомітні для її «радарів».
ТПП з ухвалення Угоди про асоціацію з ЄС активно включилася у процес адвокатування малого і середнього бізнесу України та підвищення його експортного потенціалу, адаптації до вимог ринків інших країн. А це дуже істотно для розуміння тих бізнес-процесів, з якими мають бути обізнані молоді працівники.
2) Сталість й економічна та організаційна спроможність українського бізнесу. Наразі елементи дуальної освіти активно впроваджують філії іноземних, переважно німецьких, компаній компаній. Натомість в українських нерідко банально бракує вільних обігових коштів, щоби інвестувати їх у розвиток людського капіталу (цікаво яка кількість бізнесів взагалі мислить такими категоріями?) та платити ринкову зарплатню інтернам. Ти більше - ситуації масового відтоку кваліфікованих працівників за кордон. Хоча тут вже окреслюється інша проблема.
3) Спроможність малого і середнього українського бізнесу мислити стратегічно, грати у довгу, займати проактивну позицію.
4) Низька якість освіти у професійно-технічних закладах. В дуальній моделі освіти від них у першу чергу вимагатимуться базові знання і соціальні компетентності.
5) Корпоративні університети і академії при низці українських ІТ-компаній емпіричним шляхом виробили власну модель навчання спеціалістів на старті кар`єри, якого немає в європейських країнах, але саме цей досвід можу виявитися дуже продуктивним для масштабування дуальної освіти.
Точки опертя:
1) Досвід корпоративного навчання у неформальній освіті і нових індустріях, що активно ростуть і масштабуються впродовж останніх 5 – 10 років: IТ сектор, розробка ігор, дизайн, виробництво і моделювання одягу, продюсорські компанії, тощо.
2) Досвід студентів, які по факту суміщають навчання і роботу, і по факту досягають успіху і в одно, і в іншому.
Що варто зробити у першу чергу?
1) Задатися запитанням де в українських реаліях шукати культурні коди професіно-технічної освіти та її дуальної форми, та як їх актуалізувати.
2) Залучити ТПП та представників нових динамічних індустрій до діалогу і соціального партнерства. Запросити фахових медіаторів і фасилітаторів у цей процес.
3) Розпочати реорганізацію закладів ПТО на засадах публічно-приватного партнерства.
4) Розробити програму підвищення інституційної спроможності малого і середнього бізнесу і дати старт пілотним проектам у цій сфері.
