Свобода ішкола – написані поруч ці два слова здатні викликати легкий когнітивний дисонанс.Адже школа є однією із легітимізованих форм суспільного примусу. В даному разі –до освоєння набору навичок, що визнані важливими заради досягнення якихосьграндіозних цілей. З біологічного огляду це «загрожує» формуванням нейронних зв’язківу заданому напрямку, обмеження вільного часу, тощо. З іншого боку – у кожномусуспільстві (державі) є місце і для свободи – навіть з тієї банальної причини,що чим більше функцій необхідно контролювати, чим більше уповноважених (чиузурпованих) органів, тим більше витрат на ці здійснення цих функцій. Цеозначає, що менше ресурсів витрачається на розвиток. Так суспільство тотальногоконтролю – не найкраще місце для креативу, інновацій та винахідництва. Отже,країни з позитивним балансом свободи і примусу виявляються більш успішними векономічному і статусному вимірах. А раз свобода має місце, то нею необхіднонавчати користуватися. Зокрема у школі. В українські школи довгий часзалишалися переважно дисциплінарними закладами, відтак, заявлена тема виявлятьсядуже навіть своєчасною.
Найстаршаучасниця конференції Ене-Сільвія Сарв з З Естонії , яка у свої 70+ є незалежним експертом(INNOVE Est, а до тоговикладала і досліджувала педагогіку у Талінському університеті, почала свійвиступ з банальної на перший погляд тези: «школа, вчитель і батьки працюють на50 років у майбутнє – сьогодні, кожноїхвилини, на кожному уроці, створюємосуспільство і світ наших дітей, онуків і правнуків». Як і Пані Сарв, більшістьспікерів були або з позашкільної системи, або з країн, де свободи у школі булоісторично більше. Якщо вдуматися: сьогоднішня когорта педагогів в Україні абобезпосередньо сформовані в ті часи, коли свобода у школах, та й взагалі усуспільстві була вкрай регламентованою, або виховані людьми «старого гарту»
Загаломрозгляд таких питань як свобода, де немає однозначних і готових відповідейварто розпочинати із запитань і уточнень, що і зробив Михайло Крікунов, деканКиївської бізнес-школи. Він поставив такі запитання: про чию свободу йдеться?До якої міри допускається свобода? Свобода чи свободи? Свобода чого і для кого?Свобода як якість, ціль чи інструмент? Наївно було б очікувати від кожного зекспертів вичерпної відповіді на ці системні запитання. Однак у практично кожногоз презентаціях розсипано чимало цінних інсайтів із яких кожен, хто наважуєтьсявиходити за рамки школи-колонії може зібрати власну картинку чи мапу.
Скажімо менійшлося про систему оцінювання. Адже спосіб підсумкового оцінюватимуть учасниківнавчального процесу наприкінці певного циклу: чверті, семестру, року, базовоїчи старшої школи дуже істотно впливає на те куди спрямовуватиметься їх основнаувага і чим вони перейматимуться: дослідженням, формулюванням оригінальнихзапитань, гіпотез, ідей, пошуком нових царин для застосувань знань чи запам’ятовуваннямготових відповідей і підготовкою до стандартизованих тестів. Якщо все навчаннязводиться до останнього то усі навички компетентності як-от вміння критичномислити, творчо підходити до розв’язанняпроблем і співпрацювати з іншими, тощо виявляються не таким вже й потрібними,як і сама свобода. Пропозиція з якою, я приїхав на конференцію полягає у тому,щоби замість видачі атестатів з оцінками та сертифікатів ЗНО освітні інституціїдопомагали формувати персональний освітній профайл і наприкінці навчанняперевіряли його якість і потенціал до реалізації у самостійному житті. Зокремадля цього і потрібна свобода у навчальному процесі.
Як самездійснити перехід від теперішньої каральної за своєю суттю системи оцінюваннядо нової, що заснована на позитивні мотивації і зворотньому зв’язку наразізалишається виглядає як квест. Поділюся кількома інсайтами, в яких я побачивпідказки на розташування «ключа» і щодля мене стали підтвердженням доречності ідеї індивідуального освітньогопрофайлу.
Про природумотивації. Особливість дітей шкільного віку полягає у тому, що префронтальнакора, яка відповідає за формулювання цілей, самоконтроль і волю перебуває упроцесі формування. Як же їх спонукати навчатися і виконувати завдання, сенс яких,вони не завжди розуміють? На допомогу приходить старий добрий метод «палиці іморкви». Нагороджуйте за поведінку, яка вам потрібна, і карайте за поведінку, якуви не схвалюєте – наполягав у свій час Генрі Форд. Для конвеєру працюєбільш-менш, а от для розв’язаннятворчих завдань – ні. Доречи, підтверджено ще у 1930-х роках експериментамиКарла Дункера. Суть полягає у тому, що двом групам студентів давалися завдання,в яких необхідно було проявити винахідливість в обмежених часових рамках зобмеженою кількістю предметів. Одну з них мотивували грошима, драйвером іншоїбув лише інтерес. І друга давала раду із завданням значно успішніше. Дослідникице пояснюють тим, що зовнішня мотивація дозволяє мобілізувати волю, а отстимулювати креативність варто іншими шляхами. Адам Олійник директор шкільногокомплексу в містечку Радзинь Хелмінському у Польщі, переконаний, що трьомакитами внутрішньої мотивації є мета, автономія та змагальність. Перше полягає уприналежності до чогось значимого і тривалого, друге – у бажанні керувативласним життям, третє – к бажанні стати кращим. На підтвердження своїхспостережень і досвіду польський педагог наводить один з висновків Організаціїекономічного розвитку і співробітництва: "Коли ви застосовуєтеінтелектуальну комбінацію автономії та відповідальності, як правило, підвищуєтьсярівень навчання учнів". Отже варто підтримувати допитливість учнів і дати їмзмогу довести свої амбіції.
Але чизнайдеться у дорослому житті місце роботі із сенсом, чи є такі організації, децінують унікальність, а не лише слухняність чи ефективність. Спостереження зазмінами управлінської культури, підтверджує, що так. Більш того, організація,де співробітники працюють відповідно до властивої їм системи цінностей розкриваютьвласну креативність і реалізують потребу в саморозвитку є економічноуспішнішими і продуктивнішими. Такий тиморганізацій ще називають бірюзовими. Вони діють на основі чітких правил, алеостанні є досить простими і гранично доцільними. Скажімо: кожен має право ухвалитибудь-яке рішення, якщо: а) візьме на себе повну відповідальність за нього; б) ніхтоне повідомить про право вето; в) к випадку невдачі: усуне наслідки і причини.Прикладом навчального закладу, що діє на таких засадах є Берлінська євангелічнашкола. Та і власне шкільна система, яку очолює пан Адам Олійник теж прагне дотакої культури.
Якщо важковпливати відразу на всю школу, варто починати із атмосфери класу. Якщопорівняти вчителя із управлінцем, то саме атмосфера є об’єктом менеджменту для нього. Ене-СільвіяСарв означила такі продуктивної атмосфери у класі: підтримка з боку учителя,відчуття безпеки, узгодженість і ясністьправил та очікувань, орієнтація учнів на досягнення, позитивні стосунки ізодноліткам, внесок учнів у процес ухвалення рішень, новизна та актуальністьосвіти і навчання. Моніторинг атмосфери у класі і клімату шкіл у Естоніїпроводиться з 2007 р. За результатами виділили три типи навчальних закладів: «успішні-теплі-життєздатні»,менш успішні, теплі, в яких є місце певному відчаю; середньоуспішні-холодні-такі,що виживають (Ruus, Veisson 2007: 56-58).
Однак щоробити, де все ж занадто багато перешкод, щоби змінити як атмосферу класу, такі клімат школи, а часто ще й якісні вчителі недоступні (як-от в Африці, чибагатьох великих містах Індії?) Індійським педагогом-інноватором Сугатом Мітроюзапропонована система, що отримала назву SOLE (від self-organized learning environment). Концепт,побудований на тому, що студентам дають інструменти для досягнення успіху, доросліж спиняються і "спостерігають, як відбувається навчання". Щоправдадля цього потрібен надійний доступ до інтернету, співпраця між учнями, та заохоченняі захват. Для цього 2014 було платформа SchoolofCloud,покликана допомагати педагогам, батькамта лідерам спільнот підтримувати і скеровувати у навчанні молодих людей, якінавчаються самотужки. На сьогодні платформу адмініструють SOLECentral в Університету Ньюкасла та глобальнийцентр досліджень і практики SOLE,який очолює Сугат Мітра. Це лише один з прикладів, які навела у своїйпрезентації Ірена Пранскевічуте, освітній консультатнт та тренер з Литви,докторантка Вільнюского технологічного університету.
Отже свободавривається в освітнє середовище, способи і методи навчання змінюються,одночасно трансформуються ринки праці і бізнес-процеси. Аби розібратися з усімацими викликами їм необхідно спочатку розібратися зі своїми потребами таочікування, структурувати свій досвід та активи. Одним із інструментівнавігації у турбулентному світі для них і покликаний стати індивідуальнийосвітній профайл, що, своєю чергою, стане частиною масштабної екосистеминавчання та самовдосконалення впродовж життя