28 січня відбулась шоста Рада асоціації Україна-ЄС. З одного боку, результати непогані: ЄС бачить (на відміну від наших громадян) і високо оцінює реформи нового уряду, надасть макрофінансову допомогу у розмірі 500 млн євро і надішле найближчим часом оціночну місію до України, після якої цілком можливо запрацює промисловий безвіз! 

Квоти, на жаль, не обговорювали, хоча наміри в української сторони, я так розумію, були. Уряд наприкінці минулого року чітко зазначав, що питання подальшої лібералізації торгівлі між Україною та ЄС стане пріоритетом на 2020 рік, а експерти з євроінтеграції за тиждень до цього радили уряду підняти питання квот на екпорт. Ну може поки не всі карти розкриті і уряд має план, як цей пріоритет втілити в життя. 

Але ж політичну частину угоди під час Ради асоціації згадали без жодної конкретики. Побіжно. Європейці нічого не сказали, а ми скромно промовчали. Це чергова помилка.

Я переконаний, що треба конкретно і сміливо ставити питання перегляду політичної частини Угоди про асоціацію, в якій з’являться реальні перспективи набуття членства в ЄС. Скажете, що це неможливо? А я тут процитую президента Зеленського, який сказав у Давосі: «Україна хоче стати лідером у Східній та Центральній Європі. Вважаєте, що це неможливо? Багато світових «єдинорогів» починали з божевільних ідей». Не можу не погодитись. Ми живемо вже не в глобалізованому світі, а в світі гібридному, де старі закони і правила перестають діяти. Ми живемо в такий час, коли виграє той, хто ставить нестандартні, здавалось би нездійсненні, завдання перед собою і створює свої правила. 

Так, двері ЄС для нас поки що закриті, але це не означає, що не треба в них стукати. Стукати і підкріпляти наміри реальними діями. Хоча би почати нарешті виконувати Угоду про асоціацію. З моменту її підписання, вона виконується вкрай незадовільно з року в рік усіма гілками влади. Україна може відбутись лише як успішна ЄВРОПЕЙСЬКА країна.

Відключити

Насправді, у Зеленського вже дуже мало часу – залишилось чотири з лишком роки для того, щоб здійснити свою мрію і передати ключі наступному президенту від успішної країни. Тому часу для вагань, побоювань, застережень – точно немає. «Слузі народу» та уряду треба переоцінити ставлення до Європейського Союзу, як до партнера. А то у мене до сих пір таке враження, що вони не до кінця розуміють в яку сторону їм треба дивитись і рухатись. Наше майбутнє однозначно у Євросоюзі. Треба це зрозуміти нарешті і бігти бігом.

Тому що поки ми нерішуче тупцяємо біля дверей Європи, Росія не втрачає часу даремно. Російські лобісти активно діють у Західній Європі різними методами і доволі успішно. Про це свідчить і голосування в ПАРЄ 29 січня, коли представники Західної Європи майже одностайно підтримали Росію. Внесок Росії до бюджету ПАРЄ у 88 млн євро зробив диво – Європа закрила очі на те, як Росія плює на європейські цінності. Така політика РФ - десь підкупу, десь шантажу, десь тиску - може продовжуватись і на інших майданчиках. Це є ще одним доказом гібридності політичних процесів. Бо хто би міг подумати ще років 20 тому, що у цивілізованому світі можна буде зухвало порушувати міжнародне право і не понести покарання? До того ж треба пам’ятати, що в Європі теж іде процес оновлення політичних еліт, які все частіше оперують категоріями цін, а не цінностей.