Судді та хабарі
Дедалі частішими стають повідомлення про вироки топ-корупціонерам, виголошені суддями Вищого антикорупційного суду – з призначенням реальних і доволі суворих покарань. Серед притягнутих до відповідальності хабарників чимало вже суддів та прокурорів.
Практика ж місцевих судів загальної юрисдикції зостається незмінною. Відтак корупціонери дрібнішого штибу відбуваються, здебільшого, переляком і символічною карою. Нерідко судді виправдовують їх начисто.
Показовою в цьому плані є історія очільника полтавського управління Державної судової адміністрації, котрого судив голова нашого суду.
Моя ситуація – взагалі унікальна. Повідомивши наприкінці 2014 року правоохоронцям про надходження пропозиції неправомірної вигоди та взявши участь у документуванні злочину, я наразила себе найперше на неефективне досудове розслідування. У ході якого прокурори різних рівнів робили все можливе, аби обмежитися «цапом-відбувайлом» в особі колишнього заступника міського голови Дмитра Трихни, який відігравав роль посередника.
Водночас за межами кримінального провадження мали залишитися: мер Полтави Олександр Мамай – «вигодонабувач», в чиїх інтересах мені пропонувалося винести судове рішення, а натомість отримати «моральну компенсацію»; його представник у судах Олександр Ковжога, колишній заступник начальника міліції міста, котрий чинив тиск на мене (розігрувалася класична схема: злий «коп» – Ковжога, добрий – Трихна); тодішній голова Октябрського райсуду Олександр Струков, який спонукав мене до «правильного» вирішення справи та мав виступити «гарантом» наших із Мамаєм домовленостей, між іншим – кум Ковжоги.
Відповіддю на непоступливість стали: роки переслідувань мене «законником» Струковим – за мовчазного потурання забаганкам голови колективу суддів; 12 кримінальних проваджень, відкритих стосовно мене з абсолютно надуманих причин (деякі з них не закриті досі); 3 цивільні позови про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування інформації, подані до мене Ковжогою (в усіх процесах він ганебно програв, а за одним із власних позовів виплачує відшкодування за понесені мною судові витрати).
Крім того, я була втягнута в інші судові процеси. Наприклад, міська влада обвинувачувала мене у захопленні земельної ділянки та самочинному будівництві на ній. Приводом стала купівля моїм чоловіком у сусідки старого металевого гаражу, який простояв, нікого не турбуючи, на тому самому місці понад 30 років.
Через суди доводилося мені й відновлювати порушені права.
Так, Вища рада правосуддя (доповідач – Павло Гречківський), достеменно знаючи, що я виступила викривачем корупційного злочину, за що зазнала негативних заходів впливу з боку голови суду Струкова, на підставі його ж скарг притягнула мене до дисциплінарної відповідальності.
Оголошення догани стало причиною недопуску мене до участі в конкурсі з обрання суддів Вищого антикорупційного суду.
Зрештою, дискримінаційні рішення Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, відповідальної за той конкурс, скасувала Велика Палата Верховного Суду, та сам добір було вже завершено.
«Сумнівній» судді Гольник не поспішав повертати повноваження на здійснення судочинства Президент України, тож довелося подавати позов і до гаранта додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, який протиправно нехтував вимогами Закону.
Деякі судові процеси тривають, адже, скажімо, дотепер мені не компенсовано суддівську винагороду (зарплатню), якої мене позбавляв голова суду Струков у 2016, 2017, 2019 роках.
Вирок Трихні. Чи мені?
Тільки 24 вересня 2018 року з’явився вердикт у справі Трихни.
Суддя, брата якого – прокурора засуджено за хабарництво, виправдав мамаєвого посередника повністю. Натомість пан Юрій Куліш вдався до прискіпливого аналізу моїх дій.
«…свідчення Гольник Л.В. та її поведінка як судді, що розглядає справу про адміністративне правопорушення стосовно Мамая О.Ф., під час зустрічей з останнім, та обвинуваченим Трихною Д.В., виглядають сумнівними».
«…Гольник Л.В. погодилася на роль агента – викривача та провести неодноразові зустрічі з Трихною Д.В. у справі про адміністративні правопорушення щодо Мамая О.Ф., обговорюючи з ним перебіг судового процесу та можливі рішення у провадженні. Таку ж зустріч вона проводила і з Мамаєм О.Ф. […] Під час таких зустрічей вона допускала усамітнення та висловлювання, які могли сприйматися співрозмовниками неоднозначно, у тому числі і як бажання судді продовжувати такі зустрічі з метою обговорення питань з якими до неї зверталися».
«…суддя у даному випадку, навіть з метою виявлення правопорушників, відповідно до положень наведених нормативних актів не має приймати участь у в проведенні оперативно-розшукових заходів і слідчих дій та здійснювати позапропесуальні взаємовідносин з особами, що є учасниками справи, яка перебуває у його провадженні».
«…показання судді Гольник Я.В. на підтвердження обвинувачення Трихни Д.В., як такі, що є сумнівними та не підтверджені іншими доказами суд не може прийняти, як доказ у даному кримінальному провадженні».
Суддя Гольник Л.В. порушила «…норми Закону «Про судоустрій і статус суддів» та Кодекс суддівської етики».
Наводжу найбільш виразні пасажі з ганебного вироку судді Куліша. Чого в цьому рішенні більше – разючої некомпетентності (коли, скажімо, «служитель Феміди» звертався до нечинних норм закону) чи упередженості до викривачів та власної недоброчесності – визначати не мені.
За окреслених «засадничих принципів» очевидним було й рішення:
24 січня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду частково задовольнила апеляційні скарги, прокурора та мою як потерпілої.
Трихну визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України. Та призначено покарання: позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.
Однак від відбування покарання звільнено. Іспитовий період триватиме 2 роки.
Колишній заступник міського голови сплатить процесуальні витрати у зв’язку з проведенням кількох експертиз – близько 25 тисяч гривень.
Справедливість відновлено чи імітовано?
Вини у вчиненні жодного кримінального правопорушення підсудний не визнав.
Навпаки – цитую вирок: «Обвинувачений Трихна Д.В. апеляційному суду пояснив, що нічого не пропонував Гольник Л.В. та не надавав їй, вказав, що навіть відеозаписи, проведених НСРД, не підтверджують інкримінованих йому обставин […]
Не заперечує, що спілкувався з Гольник Л.В. в зазначений в обвинувальному акті час, проте з підстав застосування судової практики».
Замість каяття у вчиненому Трихна навіть в останньому слові продовжував наговорювати на мене, розповідав про «події» та «факти», яких ніколи не існувало. Тобто намагався вводити суд в оману – всупереч дослідженим у судовому процесі об’єктивним доказам.
Ні під час досудового слідства, ні згодом ексзаступник Мамая не сприяв правоохоронцям у викритті тієї третьої особи, в чиїх інтересах він діяв, виторговуючи в мене бажане своєму патрону рішення.
То за що Трихні призначене настільки поблажливе покарання? Тим більше, що сам суд констатував: «Обтяжуючих та пом’якшуючих покарання обставин не встановлено».
Через те, що «має вищу освіту, раніше не судимий»?
Але ж переважна більшість корупціонерів раніше не притягалися, мають гарні характеристики, імпозантний вигляд, солідні посади, міцні соціальні зв’язки.
Як власник диплому про вищу юридичну освіту, Трихна пречудово розумів, що коїть, та знав, як конспірувати свої дії, аби уникнути покарання. Тож ця обставина послаблює чи посилює його провину? А також суспільну значимість вчиненого злочину?
Неабияк дивує і те, як суд, визнавши, що Трихна здійснив пропозицію надання неправомірної вигоди (хабара) судді та зазначивши в своєму рішенні, що «пропозиція є по суті способом схиляння службової особи до його одержання за умови вчинення (або невчинення) на користь в даному випадку третіх осіб певних дій, які ця службова особа повинна була чи могла вчинити з використанням наданих їй владних чи службових повноважень» примудрився виправдати Трихну за ч. 1 ст. 376 КК України.
Остання передбачає «втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення».
За цією логікою, якщо судді пропонують грошову «подяку» за ухвалення законного рішення, то все «Ok»?!
Зі змісту вироку випливає, що стаття 75 Кримінального кодексу (звільнення від відбування покарання з випробуванням) застосована просто тому, що її редакція, чинна на час вчинення злочину, «не містила заборони на звільнення від відбування покарання у випадку вчинення корупційного кримінального правопорушення». Враховувати тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, до чого спонукали норми тієї ж статті – в обох її редакціях, суддівська колегія не стала.
Отже марно прокурор Сергій Мандич під час дебатів закликав:
«Такі злочини – на слуху у всього суспільства. Саме внаслідок подібних дій виникає недовіра в суспільства до правоохоронної та судової системи. Бо всі думають: так, можна запропонувати, занести. Викриваючи подібні злочини – так, це дуже рідко трапляється, але це потрібно довести до кінця, показати суспільству, що ми можемо викривати подібні злочини та карати людей за це».
Не дослухалися до думки прокурора члени колегії.
Виходить, пропонувати судді мзду за рішення на замовлення мера, підозрюваного в корупції – не той злочин, за який слід карати реальним строком позбавлення волі.
Що маємо в сухому залишку?
1. Суддівський корпус, котрому в цілому не довіряє суспільство, підозрюючи в користолюбстві та продажності (до Вищого антикорупційного суду та Верховного Суду, склад яких сформовано на конкурсних засадах, подібного роду претензій – незрівнянно менше).
2. Суддю, яка викрила корупційний злочин і вимагає притягнення винних до відповідальності, натомість отримала 7 кіл (і стільки ж років) пекла, гноблення та відторгнення системою, поблажливою до тих, хто звик оплачувати послуги чиновників у мантіях (назвати суддями таких «колег» не можу).
3. Перезапуск судових органів, пронизаних метастазами корупції, неминучий. У разі зволікання – подальша ганьба та падіння авторитету судової влади гарантовані.
