"Бажано врахувати!"

Пошук правди у судах платниками податків та фіскальною службою – практика загальносвітова. Щодня сотні й тисячі суб’єктів господарювання в різних куточках земної кулі, не погодившись з висновками податківців, відстоюють свою точку зору. При цьому, обидві сторони переконані у правоті. Зазвичай перемагає істина – й це найголовніше.

В Україні в цьому питанні, як і в більшості інших тем, ситуація, як водиться, своя, окрема.

Нашим фіскалам доводиться регулярно зустрічатись у залі суду не лише з тими, хто щиро впевнений у власній законослухняності й потрапив до поля зору податківців лише через те, що не встиг адаптуватись до якоїсь з нових вимог у податковому законодавстві,- а з тими, хто цілком свідомо маніпулює тим самим законодавством, жонглюючи проріхами, які в ньому є, аби уникнути сплати податків.

Можна написати, мабуть, не один трактат про прийоми та інструменти, які застосовують такі «віртуози». В своєму попередньому блозі я вже торкалася цієї теми.

«Вирахувавши» несумлінного платника-«віртуоза», ми намагаємось спочатку знайти з ним спільну мову. Не йде на контакт – зустрічаємось в судах. Як правило – за ініціативи самого ж таки платника.

Судова практика фіскалів – робота малопомітна, складна й кропітка. Про неї також можна, мабуть, говорити довго й докладно.  Маю підкреслити головне: справедливість перемагає.

Торкнуся декількох показових справ цього року, де правоту Офісу було переконливо доведено. В результаті чого до бюджету скеровано мільярди гривен справедливих нарахувань.

Ось як, наприклад, платникам довелося заплатити штрафи – за  неподання звіту про контрольовані операції

Ситуація: один з платників не надає звіту, впевнений у своїй правоті. Ми його перевіряємо. Не правий. Нараховуємо штраф. Той у відповідь – до суду. Намагається обґрунтувати свою позицію тим, що ставка податку на прибуток в Хорген, кантоні Цюріх Швейцарської Конфедерації, є більшою, ніж в Україні, а не меншою на 5 відсоткових пунктів, як то передбачено Податковим кодексом України.

При цьому вперто ігнорує розпорядження Кабміну з переліком держав з заниженими ставками, куди входить і вищезазначена  Швейцарія, – мовляв, воно суперечить нормам Податкового кодексу, а той має вищу юридичну силу.

Пройшли суди першої інстанції, апеляції – всі підтвердили правомірність наших нарахувань за даною перевіркою.

Остаточну крапку у спорі поставив Верховний Суд. У постанові від 30 жовтня 2018 року (адміністративне провадження №К/9901/52250/18) сформовано такий правовий висновок.

Розпорядженнями Кабміну затверджено перелік держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні (до якого, зокрема, й  було включено Швейцарську Конфедерацію), не були скасовані чи визнані нечинними у судовому порядку. А отже посилання платника на начебто безпідставне включення Кабміном до відповідного переліку Швейцарської Конфедерації не заслуговує на увагу та не спростовує факту наявності вказаної держави у такому переліку. Що – своєю чергою – є однією з визначальних умов для кваліфікації операції як контрольованої.

Така справа виявилась не одна. За аналогічних обставин судами першої та апеляційної інстанції підтверджено правомірність штрафу, застосованого фіскальними органами вже до іншого платника –  за неподання ним звіту про контрольовані операції за 2015 рік з нерезидентами Республіка Панама та Белізу.

А ось ще приклади: платникам довелося сплатити  пеню – за борги по зовнішньо-економічній діяльності.

Нагадаю, резиденти України, які здійснюють експортні операції або авансують імпорт, повинні слідкувати за дотриманням законодавчо встановлених строків для виконання контрагентом свого обов’язку. Інакше доведеться відповідати: кожна заборгованість виливається ще й у пеню.

Це прописна істина, яку – переконана – знають всі платники. Інакше б вони не фігурували на ринку. Втім, деякі намагаються уникати сплати пені всілякими засобами.

Підключаються суди. Суди, маю зазначити, стають на бік закону і підтверджують правомірність нарахування Офісом пені на суми заборгованості по зовнішньоекономічним контактам – як  відповідальність за порушення Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Отже, свіжий приклад.  В ході проведення перевірки одного із платників податків встановлено несвоєчасне надходження валютних коштів за зовнішньоекономічними контрактами. Застосовано штраф на суму понад 26 млн грн.

Лінію захисту в суді підприємство побудувало навколо такого собі договору відступлення права вимоги за контрактом, що (на думку останнього) є підставою для припинення валютного обов’язку.

Примітним є те, що платник діями суперечив сам собі. Всупереч існуванню такого договору, підприємство продовжувало повідомляти про проведення роботи по стягненню боргу з нерезидента, не відображало документ ні в податковому обліку, ні в фінансовій звітності, а сам договір «виник» лише на етапі судового оскарження. Апеляційний суд, визнавши податкове повідомлення рішення правомірним, критично віднісся до існування вищеозначеного договору.

Зазначу, що законом передбачена  підстава для несплати  пені за порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями – рішення суду, яким задовольняється  позов резидента про стягнення з нерезидента заборгованості за експортно-імпортними контрактами.

Однак в нашій ситуації один із платників, аби уникнути пені, звернувся …до третейського судді, який – своєю чергою – не мав повноважень розглядати справи з нерезидентами. Оскільки був створений на підставі третейської угоди з нерезидентом (відповідно до Закону «Про третейські суди»). При цьому Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 по справі №820/5238/17 зазначив, що під судом, переліченим у законі, слід розуміти відповідний орган судової системи держави, або Міжнародний комерційний арбітражний суд чи Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший арбітраж (третейський суд), створений у відповідності до положень Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

У сухому залишку: Офіс довів правомірність нарахування штрафних санкцій, спростувавши доводи позивача, який наполягав, що надані ним копії рішень третейського судді є підставою  для несплати  пені.

Завершуючи, зазначу: підприємств, які за результатами перевірок Офісу та судовими рішеннями мають поповнити держбюджет, цього року виявилось чимало. Загалом, за 10 місяців судами підтверджено 159 справ на користь рішення Офісу великих податків на суму майже 1,7 млрд грн.

Отже, шановні платники, будьмо сумлінними. Рано чи пізно будь-які комбінації або хибні трактування закону стають очевидними. Й відповідати доводиться – кожному.