Китай, Захід та інвестиції. Як зробити з Одеси "транзитне серце" України

Якщо наш уряд справді хоче брати гроші у Пекіну на розвиток інфраструктури, найкращий варіант співпраці – це спільні проекти по розвитку портової галузі

На початку цього місяця стало відомо, що Україна та Китай домовились про співпрацю в галузі інфраструктури.

Багато експертів у нашій країні сприйняли таку подію як, начебто, глобальний «розворот» України в сторону Пекіна, та відмову нашої держави співпрацювати із західними партнерами у проведенні реформ. Хоча згодом, зі слів радника делегації ЄС в Україні Віктора Довганя стало відомо, що конкретних домовленостей по інфраструктурі наша країна з Китаєм ще не має - наш уряд планує взяти у Китаю кредит на реалізацію проєкту «Київська обхідна дорога», вартість якого може сягати до 100 мільярдів гривень. Але яку суму для проекту КОД наша країна позичатиме в Китаю, і коли орієнтовно відбудеться укладання кредитної угоди – поки що невідомо.

Зрозуміло лише те, що наша влада в питаннях інфраструктури розглядає Китай як лише джерело фінансування, бо, наприклад, для проєктування дороги за проєктом КОД Мінінфраструктури вирішило залучати взагалі американську інжинірингову компанію Bechtel Corporation.

Україна планує брати позику в Китаю на проект КОД, щоб розвивати транзитні маршрути для вантажного автотранспорту. Хоча якщо уже говорити про Китай та інфраструктурну співпрацю, було б краще для нашої країни, аби уряд України позичав у Пекіну гроші на ті проєкти, які допоможуть нам приєднатись до «Нового шовкового шляху».

Маловідомо, що в Україні уже є один портовий термінал, збудований за гроші Китаю і саме в рамках проєкту «Новий шовковий шлях». Тут мова про термінал китайської корпорації Cofco в порту «Миколаїв», котрий був запущений в 2016 році, розрахований на одночасне зберігання 136 тисяч тонн зерна може перевалювати до 5 млн тонн зернових щороку. Китайські інвестиції у цей проєкт склали $75 мільйонів.

Є також успішний приклад співпраці України з Китаєм у розвитку нашої портової галузі: китайська корпорація China Harbour Engineering Сompany Ltd успішно виконала проєкт днопоглиблення акваторії у порту «Південний», вартість проєкту при цьому сягала 1,5 мільярда гривень. В свою чергу, китайські підрядники були залучені для проведення робіт, необхідних для реалізації проєкту з побудови термінала Neptune, який виконувала наш стивідор ТІС та американська корпорація Cargill.

Ще раз – маємо як мінімум два успішні приклади співпраці України та Китаю у проєктах по розвитку нашої портової логістики, які були засновані на залученні саме «живих грошей», а не кредитних ресурсів, при чому обсяг цих проєктів був відносно невеликим – до $100 мільйонів або ж еквівалент 1,5 мільярда гривень. Китайські інжинірингові компанії розробляли документацію та вели роботи, а запуск цих проєктів сприяв розвитку експортного потенціалу України. Наші ЗМІ неоднократно писали про реалізацію таких проєктів, і це не спричинило негативний резонанс.

Тому для нашої країни було б краще та логічніше вести інфраструктурну співпрацю із Китаєм по тим проєктам, що сприятимуть приєднанню України до проєкту «Новий шовковий шлях». І тут порти «Великої Одеси» могли б стати своєрідною «пілотною зоною».

Наприклад, грамотна передача в концесію паромної переправи в порту «Чорноморськ» може посприяти приєднанню України до «Нового шовкового шляху».

Наші урядовці уже декілька років поспіль виношують ідею запуску контейнерного поїзда, який би рушав із «Великої Одеси» до Китаю через країни Кавказу та Середньої Азії, і паромна переправа «Чорноморська» у таких планах – невід’ємний ланцюжок. Тим більш, що Туреччина та Азербайджан уже створили на Кавказі своєрідний «вузол» маршруту «Нового шовкового шляху», і наша країна має також «підключитись» до цього вузла.

Україна та Китай могли б створити спільну компанію, яка б управляла паромною переправою «Чорноморська» з тим, щоб ці пароми працювали саме на транзитних маршрутах «Нового шовкового шляху».

Або ж – для портів «Великої Одеси» досі лишається актуальною проблема «портового горлечка», тобто недостатньої пропускної спроможності залізничних та автомобільних під’їзних портів. Вирішення цієї проблеми також могло б стати однією із «точок дотику» для інфраструктурної співпраці України та Китаю.

Для нашої країни гостра потреба – реалізувати свій транзитний потенціал так, щоби принести користь вітчизняній економіці. Але для України також гостра потреба – зберегти добрі відносини із західними партнерами у проведенні реформ.

Тому в нашій нинішній ситуації найкращий варіант – співпрацювати у питаннях інфраструктури з Китаєм так, щоб перетворити «Велику Одесу» на «транзитне серце» України.