7 листопада 2015 року почав діятиЗакон України «Про Національну поліцію», яким визначено, що Національна поліція України (далі –поліція) – це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільствушляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності,підтримання публічної безпеки і порядку.
Набрання чинності вказаним Закономвикликало і продовжує викликати багато запитань, як у пересічних громадян нашоїкраїни так і досвідчених правників, як на практичному так і на теоретичномурівні.
Одним з актуальних питаньсьогодення стало надання Національнійполіції повноважень із тимчасового затримання транспортних засобів. Так,згідно з п. 11 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» остання,відповідно до покладених на неї завдань, регулює дорожній рух та здійснюєконтроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та заправомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
На врегулювання правовідносин із тимчасовогозатримання транспортних засобів безпосередньо спрямований Порядок тимчасовогозатримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках істоянках (далі – Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від17 грудня 2008 року № 1102 (в редакції Постанови КМУ № 888 від 28 жовтня 2015 року).Так, тимчасове затримання транспортного засобу поліцейським проводиться увипадках, передбачених ст. 265-2 КУпАП, зокрема, у разі, коли неможливоусунути причину затримання на місці виявлення адміністративного правопорушення,і передбачає примусове припинення використання такого транспортного засобушляхом його блокування за допомогою технічних пристроїв або доставлення наспеціальний майданчик чи стоянку, якщо транспортний засіб створює значніперешкоди дорожньому руху.
Доставлення транспортного засобу здійснюєтьсявиключно на спеціальний майданчик чи стоянку і лише за допомогоюспеціальних автомобілів – евакуаторів,у тому числі тих, що належать підприємствам, установам та організаціям, якіпровадять діяльність, пов’язану з транспортуванням транспортних засобів, і зякими територіальним органом Національної поліції укладені в установленомупорядку договори.
Отже, за відсутності укладеного договору між органами Національної поліціїта відповідним підприємством, установою та організацією, що здійснюватиме транспортуваннятранспортного засобу, доставлення останнього суперечитиме вимогам Порядку.
Крім того, після прибуттяевакуатора поліцейський у присутностідвох свідків і представника підприємства, установи або організації, яким належитьевакуатор, складає акт огляду татимчасового затримання транспортногозасобуз додержанням вимог, встановлених п. 4 Порядку.
Зауважимо, що згідно з ч. 1ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейськимєгромадянин України, який склав Присягуполіцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєноспеціальне звання поліції. Наведена норма передбачає сукупність елементів,виходячи з яких, можна говорити про те, що на даний час підрозділи Національноїполіції повноцінно функціонують у кількох містах України (м. Київ, Одеса,Львів).
Між тим, у п. 14 «Перехіднихположень» Закону України «Про Національну поліцію» вказується, що до створення,укомплектування спеціально підготовленими поліцейськими та забезпеченняфункціонування на всій території України патрульної поліції тимчасово, до 31 грудня 2016 року, дозволяється функціонування в складіполіції державної автомобільної інспекції, на яку покладаються обов’язки іззабезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах,де тимчасово відсутня патрульна поліція.
Під час виконання повноважень зохорони публічного порядку та забезпечення безпеки дорожнього руху підрозділидержавної автомобільної інспекції та громадської безпеки керуються положеннями цитованогоЗакону та інших законів України і підпорядковуються відповідним керівникамтериторіальних органів поліції.
Проте, вказані норми не містять вимоги щодо обов’язковості складання працівникамизазначених підрозділів Присяги поліцейського, проходження ними служби напосадах у поліції (навіть тимчасово), а також присвоєння їм спеціального званняполіції. За таких обставин можливе виникнення спірних ситуацій щодолегітимності складених співробітниками державної автомобільної інспекції актуогляду та тимчасового затримання транспортного засобу.
Також виникають запитання щодо статусу свідків складання вказаного акту.Так, у ч. 1 ст. 272 КУпАП як свідок у справі про адміністративне правопорушенняможе бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудьобставини, що підлягають установленню по даній справі.
В такому випадку свідком може бути і співробітник поліції або іншазацікавлена особа. Тому доречніше було б у Порядку замість слова «свідок» використати слово «понятий» або ж ввести певні обмеженнящодо категорій осіб, які можуть бути свідками при складанні акту.
Серед іншого, Порядок визначає,що у разі коли доставити транспортний засіб на спеціальний майданчик чи стоянкунеможливо, поліцейський проводить його затриманняшляхом блокування з дотриманням умов безпеки дорожнього руху (п. 5). Прицьому, розблокування транспортногозасобу здійснюється поліцейським після складення протоколу про адміністративнеправопорушення або винесення постанови у справі про адміністративнеправопорушення.
Тобто, такий елемент як,наприклад, сплата штрафу запорушення Правил дорожнього руху, що стало причиною блокування транспортногозасобу Порядком не передбачається.
Потрібно також звернути увагу нате, що п. 15 Порядку визначає: спори, пов’язані із шкодою, що заподіянатимчасово затриманому транспортному засобу і майну, яке перебуває в ньому, підчас транспортування або зберігання на спеціальному майданчику чи стоянці, розв’язуютьсяв установленому законодавством порядку.
При цьому, якщо водій або власник з’явився на місці правопорушення в моментвиконання робіт із завантаження транспортного засобу, доцільно наполягати на фотографуванні транспортного засобу, щопідлягає тимчасовому затриманню, іскладенню переліку речей, які перебувають у ньому (п. 4 Порядку), щостане доказом у випадку пошкодження транспортного засобу під частранспортування, перебування його на спеціальному майданчику чи стоянці, абозникнення цінних речей з транспортного засобу.
І на останок зауважимо, що наведеніпроблемні питання висвітлені, виходячи з аналізу положень вказаних вище правовихактів, оскільки на даний час відсутня судова практика вирішення окреслених спірнихпитань, проте викладене, сподіваємось, стане у нагоді як широкому загалу, так іпрофесійним юристам, при спробі розв’язання наведених правових колізій.