Кого в Україні можуть "притягувати" за розтрату?
Нещодавно я писав про те, чому стаття 191 Кримінального кодексу України так подобається «правоохоронцям»?
Читати за посиланням: https://blog.liga.net/user/avozniuk/article/39171
Основним моїм аргументом у відповіді на це запитання було зазначено багатоманітність критеріїв, яка дає можливість правоохоронним органам за бажанням «підтягнути» до даного складу злочину чи не кожного відповідального працівника або службову особу будь-якого органу, підприємства, установи чи організації.
Сюди можна додати, звичайно, й багато інших і процесуальних факторів, таких як: можливість кваліфікації як тяжкий чи особливо тяжкий злочин, що дає змогу проводити НС(Р)Д (в народі, - «прослушку»); у з’язку з тяжкістю легко отримувати «санкції» слідчих суддів на тимчасовий доступ і обшук; можливість вилучати техніку, документи та грошові кошти, які «чисто теоретично» можуть стосуватись привласнення чи розтрати, що є чудовим «підґрунтям» для проведення подальшого досудового розслідування і таке інше.
Але тут буду писати не про це.
Обіцяв розповісти, в яких сферах найчастіше "прив'язують" даний склад злочину та навести цікаві приклади з практики.
Нагадаю, що ст.191 КК України передбачає відповідальність за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Тобто, коли вам передано якесь майно чи грошові кошти, яке належить іншій особі/особам або відноситься до державної чи комунальної власності. Якщо ви володієте цим майном на законних підставах (ви є відповідальними за таке майно як працівник чи службова особа певного підприємства чи органу, або маєте право розпоряджатися цим майном або грошовими коштами), у випадку незаконного заволодіння таким майном на свою користь або на користь третіх осіб, - ваші дії підпадають під ознаки вказаного злочину.
На перший погляд вам може здатись, що дана стаття взагалі вас не стосується. Ви ж не посадовець, не чиновник чи не якийсь там директор великого державного підприємства, наприклад: ГК «Нафтогаз України», БК «Укрбуд» або щось подібне.
Але, наведу приклад з власної практики, в якому «прив’язували» ст. 191 КК України і в менш очевидному випадку.
Справа 1.
Так, Підприємство на підставі довгострокового Договору оренди земельної ділянки та Спеціального дозволу на користування надрами здійснювало видобування піску на території Київської області починаючи з 2003 року. (До слова, на час отримання в оренду земельної ділянки там було розташовано сміттєзвалище).
У 2017 році Підприємство дізнається про тимчасове зупинення Спеціального дозволу на користування надрами Державною службою геології і надр України, через ніби то порушення ряду статей Кодексу України «Про надра».
А дізнається, як би ви думали, звідки? Правильно, з матеріалів кримінального провадження, яке кваліфіковано за ч.5 ст.191 КК України, коли до офісів та до помешкань працівників прийшли з ухвалами про обшук.
В той же час, «під підозру» потрапили:
- Директор підприємства, який згідно своїх посадових обо’язків визначених в статуті мав повноваження розпоряджатися майном та коштами підприємства, укладати правочини (договори, контракти), встановлювати ціни на продукцію та вирішує інші питання поточної роботи;
- Головний бухгалтер, який звісно ж уповноважений підписувала фінансові документи та подавати податкову звітність;
- Маркшейдер - особа, яка здійснює проведення геодезичних вишукувань і досліджень ґрунту та підготовку відповідної документації у гірничо видобувній сфері.
- Ще одна особа з дуже цікавим статусом – «син Засновниці підприємства» та його дружина.
При чому, вказане привласнення за версією обвинувачення було вчинено шляхом «зловживання службовою особою своїм службовим становищем». І такими службовими особами називаються: директор, бухгалтер, маркшейдер, «син засновниці підприємства» та його дружина. (Зверніть увагу на визначені статуси осіб, яких віднесли до службових).
В даній справі ми продовжуємо разом з Підприємством захищатись від «держави» вже не тільки в рамках кримінального провадження.
Справа 2
Підприємство приймає участь у державних (публічних) закупівлях з будівництва та ремонту доріг та інших будівельних об’єктів на території кількох областей України.
За багато років Підприємством було збудовано чимало кіломентрів доріг, обладнано прибудинкових територій, відремонтовано клуби, дитячі садки, школи тощо.
Як всім мабуть відомо, фінансування таких робіт здійснюється з державного та місцевого бюджетів на підставі проведення торгів. Так як у даній сфері суми робіт не малі, то без уваги правоохоронних і контролюючих органів залишитись не можливо. Це і ДПС, і Національна поліція, і прокуратура, і СБУ, а інколи і всі одразу як у даному випадку.
Звичайно, «відписуватись» від численних запитів та звернень про надання документів доводиться чи не кожного дня. Теж саме можна сказати і про кримінальні провадження, які реєструються відносно Підприємства та його посадових осіб по кілька на місяць.
Питання в тому, що відповідати на такі звернення та запити потрібно дуже обережно, а реагувати на кримінальні провадження невідкладно. Будь-яке зайве слово або наданий неправильно документ, це вже підстава для проведення подальших слідчих дій або ж і повідомлення про підозру.
Так от, відносно Підприємства було ініційовано кримінальне провадження ніби то через те, що на певному відрізку відремонтованої дороги проросли рослини (йдеться про кілька зафіксованих на фотографіях стебел верби, які проросли майже на узбіччі дороги).
При чому, здійснюючи підрядні роботи Підприємство фактично з власної ініціативи та за власний рахунок «розширило» дорогу, здійснивши вирубки кущів з узбіч для кращої експлуатації.
Замовник прийняв таку роботу у підрядника-підприємства, без жодних зауважень підписавши акти виконаних робіт та оплативши їх.
Згідно відповідного договору підряду було передбачено гарантійний строк до 10 років, протягом яких Замовник міг звернутись з зауваженнями про усунення недоліків, які підрядник зобов’язаний усунути. Тобто, здавалось би, вказані відносити є чітко господарсько-правовими.
Але все це нікого з «правоохоронців» особливо не хвилює. Отримавши технічну документацію на будівництво органи (у нашому випадку СБУ в Черкаській області) ініціювали кримінальне провадження за ч.4 ст.191 КК України з додатковою кваліфікацією з ст.366 КК України (службове підроблення). Нарахували збитки близько 3 млн. грн. (вартість чи не всього ремонту дороги).
Після цього послідували обшуки, допити та в кінцевому результаті повідомлено про підозру керівнику підприємства. При чому, всі слідчі дії проводились прокурорами відповідної місцевої прокуратури під пильним наглядом СБУ (хоча по закону може бути лише навпаки).
На зауваження сторони захисту, надані документи і показання свідків, що всі роботи були виконані якісно і в повному обсязі, всі недоліки можуть бути усунуті згідно договору по гарантії, а також те, що керівник підприємства безпосередньо не може нести відповідальності за обсяги виконаних робіт уваги ніхто не звертав.
З боку Замовника (комунального підприємства) ніхто не притягався, принаймні, за словами органу досудового розслідування на тому етапі.
Лише в суді довелось довести, що збитки розраховано неправильно, а керівник Підприємства не може нести відповідальність за інкриміновані дії. У даній справі вдалось перекваліфікувати неправильну кваліфікацію за ст.191 на ст.367 КК України (службова недбалість), що є не тяжким злочином та закрити кримінальне провадження у зв’язку з примиренням з потерпілим.
Тобто, тут «під роздачу» потрапив виключно керівник Підприємства, хоча могли потрапити й інші (головний бухгалтер, інженер, виконавець робіт і не тільки).
До речі, на даний час проти Підприємства зареєстровано ряд інших кримінальних проваджень та проводяться слідчі дії за ст.191 в ще більш неординарних ситуаціях. Але про це згодом.
З наведених двох справ можна вже зробити конкретні висновки, кого і в яких цікавих випадках можуть «прив’язати» за ст.191 КК України. Є ще багато подібних випадків, але про всі писати за один раз буде довго, тому поки зупинимось на цьому.
В подальшому розповім про ефективні способи захисту в даній категорії справ.
