Економічні підходи при впровадженні водневої реформи в Україні

У світі сьогодні існує багато концепцій та підходів до розвитку енергетики майбутнього, але що може бути прогресивнішим за водневу енергетику?

Скептики говорять про декілька вагомих, на їх думку, аргументів проти водню як альтернативи викопним джерелам енергії.

Серед таких згадують значну кількість енергетичних втрат при виробництві водню, оскільки гідроліз потребує значної кількості електроенергії, що частково забирає частину його потенційної переваги як зеленого джерела енергії; вартість водню; але основним аргументом проти є проблеми розбудови виробничо-логістичної інфраструктури. І на сьогодні це дійсно виглядає складно та малоперспективно.

Але не оспорюваними аргументами на користь водню, як майбутнього джерела енергії, є екологічна безпека довкілля та поступовий, але незворотний розвиток водневих технологій, який дає підстави стверджувати, що ціна зеленого водню буде тільки знижуватися.

За даними, наведеними у доповіді "Перспективи водневої економіки" (Hydrogen Economy Outlook), яку опублікувала Дослідницька компанія BloombergNEF (BNEF), відновлюваний водень можна буде виробляти за ціною від 0,8 до 1,6 долара США/кг у більшості частин світу до 2050 року.

Проте перехід до водневої енергетики – це не просто використання нової технології, а складний процес реформування та розвитку локальних економік, який призведе до зміни архітектури та світової економіки в цілому.

У звʼязку з чим вже сьогодні влада в Україні повинна перейматися питанням, які саме економічні підходи можуть бути використані при впровадженні водневої реформи в Україні за умови військової агресії Росії проти нашої країни та після нашої перемоги.

І це не риторичне запитання, оскільки, як показує досвід європейських країн, енергетична безпека є наріжним каменем національної безпеки будь-якої країни.

Підтвердженням цьому є той факт, що ЄС з поміж інших основних загроз безпеці виділяє зміни клімату та ненадійність енергетичних постачань. В травні 2014 року Парламентська Рада ЄС прийняла нову «Європейську стратегію енергетичної безпеки» (European Energy Security Strategy), основними завданнями якої визначено сприяння забезпеченню стійкості до можливих загроз енергетичній безпеці ЄС та реалізації заходів запобігання їх негативного впливу на країни ЄС.

Тобто, сучасні розвинені країни приділяють увагу колективній енергетичній безпеці та шукають можливості для протидії сучасним викликам, а Україна повинна не відставати у синхронізації своєї енергетичної політики з ЄС.

Повертаючись до можливих економічних підходів слід зауважити, що вони є традиційними для впровадження більшості реформ, що мають стратегічний вплив на національну економіку.

Серед таких економічних підходів, які можна було б використовувати в Україні для впровадження водневої реформи, заслуговують на увагу наступні – інвестиційний, концесійний та фінансовий підходи.

Окремої уваги заслуговує державне регулювання, яке має створити єдину матрицю водневої реформи та забезпечити ефективний баланс цих підходів для реалізації енергетичного переходу.

В Україні держава відіграє головну роль в енергетичному секторі та може використовувати різні інструменти державного регулювання та впливу, щоб забезпечити підтримку переходу від викопної до водневої енергетики. Наприклад, держава може запропонувати пільги, дотації та механізми відшкодування витрат для приватних компаній, які готові вкладати в розвиток водневої енергетики. Крім того, держава може встановлювати обмеження та норми на експлуатацію транспорту та техніки, що викидають в атмосферу шкідливі речовини з метою зменшення кількості викидів вуглецю.

Інвестиційний підхід. Це найбільш перспективний підхід, адже він дозволяє підтримувати розвиток найбільш ефективних рішень при переході до водневої енергетики. Підхід передбачає залучення інвесторів, які зацікавлені у розвитку водневої енергетики, тоді як держава може виступати регулятором на ринку, ефективно розподіляючи належні їй ресурси та матеріально-технічну базу, гарантуючи прибуток для інвесторів. Цей підхід також включає диверсифікацію виробництва енергії та національної економіки, зокрема шляхом підтримки малих і середніх підприємств, які зможуть з часом забезпечити енергетичний перехід.

Концесійний підхід. Використання цього підходу, який передбачає укладення угод між державою та підприємствами, у тому числі іноземними, що займаються виробництвом водневої енергії, дозволить залучити міжнародні інвестиції та забезпечить інкорпорування української енергетичної інфраструктури до європейської енергетичної системи. Ці угоди можуть передбачати передачу прав на виробництво, транспортування та зберігання водню для забезпечення стабільного фінансування та розвитку проєктів, пов’язаних з енергетичним переходом.

Фінансовий підхід. Гроші – це швидка та ефективна форма підтримки переходу до водневої енергетики. Фінансовий підхід включає розробку фінансових механізмів, які забезпечують грошову підтримку та економічну стабільність проєктів виробництва водню та супутньої логістичної інфраструктури. Для прикладу, держава може створити фонд, у тому числі з міжнародними організаціями, що фінансує інноваційні проєкти у сфері виробництва, транспортування та зберігання водню.

Перехід до водневої енергетики в Україні – це гігантський крок у розвитку економіки та екології, який приносить значні вигоди та користь для довкілля та держави. Щоб забезпечити успіх переходу, влада повинна використовувати перелічені вище економічні підходи, які допоможуть залучити й розподілити ресурси, а також забезпечать безпеку та практичність проєктів.

Воднева енергетика – це майбутнє всього світу, а Україна має можливість стати відповідальним гравцем на ринку водневої енергетики. Через використання ефективних інструментів регулювання, інвестицій, концесій та фінансування, держава може прискорити процес переходу від викопної енергетики до водневої та сприяти сталим змінам в економіці та екології країни.