Доматеріальних прав, що гарантовані §1 ст. 6 Конвенції про захист правлюдини і основоположних свобод (далі – Конвенція), належить право насправедливий судовий процес, який визначається відповідністю принципамзмагальності та рівноправності сторін.
У рішеннях у справах «Monnelland Morris v. the United Kingdom» (заява № 9562/81; 9818/82) та «Brandstetter v.Austria» (заяви № № 11170/84; 12876/87; 13468/87) ЄСПЛ дійшов висновку, що питанняпро те, чи було розгляд судової справи конкретної людини «справедливим»,розглядається стосовно всього судового процесу.
Зміст принципу змагальності сторінполягає у наділенні кожної зі сторін кримінального провадження рівними правамина збирання, подання до суду зібраних доказів та ознайомлення з ними на стадії досудовогорозслідування.
Але що стосується досудовогорозслідування, залишається багато запитань до відповідності положеннямКонвенції обсягу та рівності прав сторін обвинувачення та захисту укримінальному процесі на національному рівні.
Ось, наприклад, національнекримінальне процесуальне законодавство визначає способи збирання стороноюзахисту доказів, які в подальшому можуть бути нею використані для підтвердженнясвоєї позиції у суді.
Але цей спосіб полягає увитребуванні на підставі запиту або клопотання до того ж слідчого та отриманні речейта копій документів від суб’єктів, які ними володіють.
Слідчі дуже частовідмовляють в задоволенні клопотань адвоката з різних підстав, обґрунтовуючи цей тим, що слідчі дії, про проведення яких клопоче адвокат, не є важливими дляпідтвердження версії обвинувачення або не вважаються такими, що є необхіднимидля встановлення істини у справі.
Або, наприклад, у деякихвипадках при обґрунтуванні своєї позиції адвокату необхідно використовувати уякості доказу висновок експерта, який ґрунтується на спеціальних знаннях.
Кримінальне процесуальнезаконодавство визначає, що сторона захисту має право самостійно залучатиекспертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числіобов'язкової.
Але КПК України не містить інструментаріюдля реалізації стороною захисту права самостійного залучення експерта, про що Міністерствоюстиції України вже наголошувало. Залишається не визначеним питання, якийдокумент буде підставою для проведення такої експертизи – доручення, заява,адвокатський запит чи інший документ, який повинен містити інформацію проособу, яка залучається як експерт, питання, що ставляться експерту, перелікматеріалів (зразків, документів), що надаються для дослідження, попередженняпро кримінальну відповідальність експерта тощо.
Також перешкодою уздійсненні процесуальних прав стороною захисту при призначенні експертизи єположення Основ законодавства України про охорону здоров'я, відповідно дозмісту якого правом ініціювання проведення судово-медичної тасудово-психіатричної експертиз наділено лише особу, яка проводить дізнання,слідчий, прокурор або суд.
Також проблемою є опитуванняосіб, свідчення яких можуть бути використані стороною захисту як виправдувальнідокази на користь підозрюваного.
Адвокат має право складати правовідокументи та опитувати осіб за їх згодою, але доказова силаскладених адвокатом правових документів під час проведення власногорозслідування або відібрання пояснень для підтвердження обставин або фактівзалишається невизначеною, оскільки суд, посилаючись на ч. 8 ст. 95 та п. 3 ч. 2ст. 99 КПК України, справедливо може вказати, що такі правові документи неможуть бути прирівняні до протоколу процесуальної дії, а тому не можуть вважатисядокументом у розумінні джерела доказів.
Таким чином сторону захисту процесуальнообмежено у реалізації права здійснювати документальну фіксацію окремихобставин, що мають значення для обґрунтування своєї позиції у кримінальномупровадженні, іноді ставлячи сторону захисту у пряму залежність від рішенняслідчого.
Усе це у сукупності впливаєна баланс процесуальних прав сторін обвинувачення та захисту на стадіїдосудового розслідування. А у разі, якщо слідчий суддя не зможе забезпечити паритетправ сторін у засобах доказування, це може призвести до порушення §1 ст. 6Конвенції.