Шкода,завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням,може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позовув кримінальному провадженні. Особа, яка не пред'явила цивільного позову вкримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено безрозгляду, не позбавляється права пред'явити його в порядку цивільногосудочинства.
Інститутцивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним із позовнимпровадженням, унормованим ЦПК. Загальні положення про відшкодування шкоди такожвизначені цивільним законодавством. Кримінальне процесуальне законодавство не висуваєокремих вимог до форми та змісту цивільних позовів, посилаючись у цьому правиліна загальний порядок цивільного судочинства, а визначає лише умови відмови тапред’явлення позову.
Зазвичай,при вирішенні органом досудового розслідування або судом питання відповідностіцивільного позову у кримінальному провадженні вимогам ЦПК, перевагу отримуєформальний підхід. За прямими ознаками невідповідності потерпілому відмовляють уприйнятті цивільного позову до розгляду. Це стосується позовів про відшкодуванняяк матеріальної, так і моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Алебувають випадки, коли потерпілий дійсно не має можливості зазначити, наприклад,ціну позову, оскільки відсутні документи, що підтверджують витрати на підставіяких можливо визначити розмір завданої шкоди, або потерпілий не має доказів, якимиможуть бути результати експертиз, що проводяться. Відповідно до позову неможуть бути долучені і документи, які підтверджують завдану шкоду та її розмір.
Своюпозицію стосовно права на відшкодування шкоди, завданої кримінальнимправопорушенням висловив ЄСПЛ. У своєму рішенні у справі «Perez v. France» (заява№ 47287/9) суд зазначив, що право на переслідування в кримінальному порядкутретіх осіб, або їх засудження за вчинення злочину не можна обстоюватисамостійно: воно має бути невіддільним від здійснення потерпілим його правазаявити цивільний позов на підставах, передбачених національним законодавством,нехай лише для того, щоб домогтися символічної компенсації або захистити такегромадянське право, як, наприклад, право на «добре ім’я».
Аналогічнупозицію ЄСПЛ висловив і у справі «Oleksandr Petrovych Kulakov against Ukraine» (заява№ 12944/02) – Конвенція не надає жодного права на «особисту помсту». Отже,ніхто не може окремо відстоювати своє право вимагати, аби треті особи булипритягнуті до відповідальності або засуджені. Проте може постати питаннястосовно застосування жертвою свого права порушити цивільний позов занаціональним внутрішньо-державним правом, хоч би заради того, аби домогтисясимволічного відшкодування або захистити своє громадянське право, як,наприклад, право на «добру репутацію».
Аленормою, яка дозволяє особі пред’явити цивільний позов у кримінальномупровадженні без зазначення окремих реквізитів позову, як того вимагає цивільнесудочинство і на яке посилається кримінальне процесуальне законодавство,відображене у рішенні у справі «Aїt-Mouhoub v. France» (заява №103/1997/887/1099) та зводиться до наступного – у своїй скарзі заявник вказуєна втрати, обумовлені стверджуваними злочинами. Тому скарга стосуєтьсяцивільного права. Той факт, що він не зазначив точного розміру втрат на моментподання скарги, не має значення.
ПленумВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 19.12.2014, № 13«Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненніправосуддя», роз’яснює судам, що при здійсненні кримінального провадження судамслід враховувати, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні такримінальне процесуальне законодавство України застосовуються з урахуваннямпрактики ЄСПЛ.
Тому,при вирішенні органом досудового розслідування або судом питання про відповідністьцивільного позову у кримінальному провадженні вимогам цивільного судочинства,відмова у його розгляді з наведених у цій статті підстав буде неправомірною, а недотриманнявимог Конвенції за умови наявності рішення ЄСПЛ, яке набуло статусуостаточного, створює підстави для перегляду судового рішення ВСУ в порядку,визначеному главою 33 розділу V КПК.