Чи потрібні радикальні зміни та уніфікація господарського процесу?

Стирання відмінностей та знеособлення спеціалізації – запорука якості процесу?

Сучасний стан господарського процесу не можна ідеалізувати. У судовій практиці існує значна кількість кейсів з неоднаковим застосуванням норм ГПК України, що шкодить іміджу системи, інтересам окремих учасників відносин, а також в цілому правовому порядку в економіці. Натомість неможливо переоцінити позитивне значення ефективної та професійної роботи господарських судів для функціонування рухливих бізнес-процесів.

І хоча про вдосконалення окремих інститутів господарського судочинства мова йшла завжди, втім жодного разу питання оновлення ГПК України не поставало в аспекті повної відмови від галузевих особливостей цього процесу як-то втілюється в проекті Закону «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів», внесеному Президентом України (законопроект №6232 від 23.03.2017 р.).

Саме цей законопроект є президентською судовою реформою, саме до нього запропоновано більше 4,5 тис. правок лише від народних депутатів України.

Втричі збільшений, на відміну від існуючого, проект ГПК за текстом майже не відрізняється від цивільного та адміністративного процесів: ідея уніфікації правил судочинства реалізована шляхом імплементації ряду інститутів ЦПК та КАС.

Але ж відмінності в судових процесах не стримують розвиток господарського судочинства, а уніфікація не повинна втілюватися як суто самоціль судової реформи.

Галузеві особливості господарського процесу визначаються спеціальними принципами, що впроваджені в практичній площині. Передусім це принципи оперативності, процесуальної економії та процесуального формалізму, принцип професійного представництва учасників процесу. Всі ці принципи в проекті нового ГПК спотворені та не знаходять свого реального відображення.

Проблеми оперативності процесу

Господарський процес славетний оперативністю (зрозуміло, що виключення завжди мають місце). Чимало новел, пропонованих законопроектом №6232, не тільки стають на заваді оперативності, але і дозволяють використовувати «успішний» досвід зловживань з інших видів судочинства, зокрема щодо відтермінування одержання остаточного судового рішення.

Так, проектом пропонується запровадження раніше відсутнього в господарському процесі інституту залишення без руху позову, апеляційної та касаційної скарг (ст. 175, ч. 11 ст. 177, 261, 293 проекту). Даний інститут в цивільному процесі часто використовується для затягування вирішення спорів. Викликає запитання і доцільність повернення до збільшених строків апеляційного оскарження судових рішень (двадцять днів на рішення суду першої інстанції та десять – на ухвалу, відповідно до ст. 257 проекту). Вважаємо, що збільшення строків апеляційного оскарження є невиправданим.

Наведемо приклад щодо можливої ситуації в майбутньому господарському процесі. Сторона, не на користь якої винесене рішення суду, на 19-й день подає апеляційну скаргу без оплати судового збору, яка залишається без руху апеляційною інстанцією. Причому суд своєю ухвалою надає такій стороні строк на усунення недоліків, який не перевищує десяти днів, що обраховується з дня вручення (!) відповідної ухвали. По суті, загальновідома проблематика у цивільних справах. Оскаржуване рішення не набирає законної сили як мінімум протягом місяця (а може і значно більше), що без жодних витрат для зацікавленої особи забезпечується положеннями «оновленого» ГПК.

На оперативність процесу також вплинуть обтяжливі конструкції та бюрократичні, зарегламентовані процедури, якими перенасичений проект ГПК (про них зазначаємо нижче). Подекуди такі конструкції та процедури вмикатимуть червоний сигнал світлофора на шляху до швидкого отримання захисту в конфліктах підприємців.

Процесуальна економія та процесуальний формалізм

У сучасній доктрині принцип процесуальної економії означає, що вирішення господарських справ здійснюється з найменшими витратами як для сторін, так і для суду, а принцип процесуального формалізму передбачає надання переваги письмовим доказам та різноманітним способам формалізації процесу перед усними показаннями свідків та конклюдентними діями учасників процесу.

У сучасному госппроцесі залучення та допит свідків не передбачено, попереднє засідання відсутнє, порядок ведення судового засідання визначається головуючим, що дозволяє вирішувати питання процесу у спрощеному порядку. Господарський процес позбавлений етапу судових дебатів. Від усього обсягу зазначених переваг автори президентського законопроекту відмовляються.

Суди будуть повинні вирішувати питання про виклик свідків на допит, відійшовши від властивої документарної форми роботи. Новелою є підготовче провадження, яке може тривати загалом 90 днів. Втім у разі зміни складу суду на даному етапі, розгляд справи починається спочатку. Як принцип процесуальної економії, так і принцип оперативності госппроцесу в проекті нового ГПК також перекреслюються частиною 14 ст. 33, згідно з якою у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті (на розгляд по суті відводиться ще додаткові 30 днів) суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли приймається рішення про повторне проведення підготовчого провадження. Отже, втрачаємо 3-4 місяці та розпочинаємо з самого початку. Тобто зазначеним не вирішується, а лише ускладнюється існуюча проблема тривалого розгляду справ у зв’язку з заміною суддів в складі колегії. Пропоновані норми засвідчують розбалансованість проекту та наявність в його змісті нескладних механізмів перетворення процесу на вічне сутяжництво.

Наведеним вище галузевим особливостям також протиставляється впроваджуваний законопроектом інститут опитування. Так, зауваження викликає ст. 91 «Письмове опитування учасників справи в якості свідків», відповідно до якої учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи, або у додатку до неї, десять запитань іншому учаснику (саме десять, не менше та не більше). Учасник справи, якому поставлено питання, зобов’язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням.

Причому, учасник справи має право відмовитись від надання відповіді на запитання, якщо останнє не стосується обставин, що мають значення для справи, або якщо поставлено більше десяти запитань. Впровадження інституту опитування знаходимо і в наданні права судовому експерту заявляти клопотання про опитування учасників справи та свідків для цілей проведення експертизи (п. 5 ч. 6 ст. 70 проекту). Вельми складно усвідомити, яка практична проблематика вирішується авторами проекту введенням інституту опитування.

Видається незрозумілим, яким чином суд повинен буде реагувати на численні формальні недоліки складених заяв і відповідей на них, а також взагалі відмови учасників від надання відповідей на вказані опитування? Вважаємо, що пояснення, в тому числі посадових осіб (ст. ст. 30, 32 чинного ГПК), як існуючий наразі вид доказів, повністю забезпечують простоту процесу та в той же час надає гнучкі та широкі можливості до свободи в діяльності з доказування обставин справи кожним учасником на засадах змагальності, а не примусу.

У таких умовах господарський суд перетвориться на того вовка з мультсеріалу «Ну, постривай», який ніколи не дожене зайця (незацікавлену в розгляді справи особу).

Статтями 209, 219, 271 проекту впроваджуються вступне слово та судові дебати як обов’язкові етапи до винесення рішення суду. «Змістовність і насиченість» дебатів наразі можна побачити в більшості цивільних та адміністративних справах. На нашу думку, гнучкість сучасного господарського процесу дозволяє головуючому в судовому засіданні самостійно визначити, залежно від обставин справи, потребу в заслуховуванні позицій сторін.

З проведеного аналізу проекту доходимо до висновку про заміну принципу економії на принцип процесуального марнотратства.

Принцип професійного представництва

У господарському процесі професійне представництво стало «нормою» ще задовго до рішення на користь впровадження адвокатської монополії. Запровадження окремих інститутів у проекті ГПК суперечить даному підходу.

Так, зазначений вище інститут залишення без руху процесуальних документів створює певний дисонанс – з одного боку, в життя втілюється судовий процес за участю професійного представника, з іншого допускається, що такий представник не здатен належним чином виконати приписи процесуального закону.

Ще одним прикладом є зарегламентованість відносин за новим кодексом – істотна кількість норм подекуди подається як положення для пересічного громадянина, який складатиме позов чи заяву за книжкою зі зразками процесуальних документів. Невиправданим видається детальне регламентування вимог до оформлення відзиву на позов (ст. 166 проекту), відповіді на відзив (ст. 167), тощо. У статті 171 проекту взагалі наведені загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення. Разом з тим, наслідки недотримання визначених вимог відсутні, а отже і відсутня практична цінність відповідної регламентації.

Суперечитимуть принципу професійного представництва і норми щодо делегування суду права визначати в своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, про що позивач має право просити в своєму позові (ст. 5 та пп. 4 ч. 3 ст. 163 проекту). Такі зміни шкодитимуть змагальності учасників процесу.

Визначене є далеко не єдиними показниками відірваності новел від існуючого стану справ. Відсутність «правової математики», за допомогою якої автори вирішували б системні проблеми, термінологічна неузгодженість, інші помилки, лише посилять проблеми застосування процесуальних норм.

Більше того, з прийняттям нових кодексів втратимо цілу низьку вироблених та втілених в практичну площину позицій ВСУ з процесуальних питань. Їх застосування до спорів за новими правилами стане неможливим.

Чи виправдана уніфікація судових процесів?

Намагання чим скоріше сформувати новий ВС відсунуло на другий план питання якості та спеціалізації судочинства. Втім чи слід покласти на жертовний вівтар дійсно ефективний вид процесу?

Господарський процес історично має бути спрощеним, а його економність (насамперед в часовому вимірі) користується попитом та повагою бізнес-середовища. В ХІ-ХІV століттях у консульських судах Італії існувала вимога до купців з’явитися особисто та дати пояснення для прийняття рішення тут і зараз. Минули часи, втім оперативність у вирішенні економічних спорів залишається чи не найголовнішою вимогою до судової системи з боку бізнесу.

Висловлюючись медичною мовою, ГПК України не потребує подібної радикальної хірургії – достатньо лише полівітамінного комплексу. Радикальне втручання може надовго вивести з ладу налагоджені механізми вирішення господарських спорів.