Підстави підпризначення відказоодержувача

  Відомо, що текст заповіту може охоплювати різні за своєю суттю вказівки, однією з яких є "підпризначення відказзодержувача". Які життєві обставини визнаються достатнім підгрунтям для такого розпорядження?

   На мою думку, юридичними підставами для можливої субституції особи, яка не прийняла вигоду, що охоплена заповідальним відказом, є певні факти. Зокрема заповідач, складаючи заповіт, може в даному правочині встановити відповідну заміну основному відказоодержувачу тільки тоді, коли останній:

а) помре чи буде оголошений померлим ще до моменту відкриття спадщини або одночасно зі смертю заповідача чи оголошенням останнього померлим;

б) не прийме заповідальний відказ чи взагалі відмовиться від його прийняття;

в) буде відсторонений від прийняття заповідального відказу, як така особа, що вчинила проти заповідача і/чи будь-яких осіб, зокрема членів його сім’ї дії, які суперечать правовим нормам, що закріплені чинним законодавством, й моральним нормам, що є загальновизнаними в громадянському суспільстві. Чому я обстоюю вищенаведену точку зору?

    По-перше, вітчизняне законодавство, на превеликий жаль, не вміщує в собі прямої відповіді на таке запитання – які саме юридичні факти можуть бути надійним підґрунтям для вмотивованої заміни основного відказоодержувача. Але вищезазначену проблему можна вирішити за допомогою певних правил, що в свою чергу не суперечать чинному законодавству і моральним нормам. Зокрема згідно з ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані вказаним кодексом, іншими актами цивільного законодавства чи договором, то вони регулюються правовими нормами зазначеного законодавчого акту, інших нормативно-правових актів цивільного законодавства, що регулюють подібні цивільні відносини. Тому, беручи до уваги зміст зазначеної норми, можна дійти висновку, що досліджувану нами проблему доцільно вирішити за допомогою аналогії закону. Іншими словами, якщо заповідачу гарантовано право на підпризначення спадкоємця, то йому надано й інші подібні права, Наприклад, чіткий та недвозначний зміст складеного такою особою заповіту може охоплювати «підпризначення відказоодержувача».

  По-друге, не треба забувати, що спадковим законодавством окремих країн, на відміну від однойменного законодавства суверенної України, передбачено юридичні факти, на ймовірне настання яких заповідачу дозволено здійснити вищезгадане розпорядження. Зокрема ч. 4 ст. 1137 ЦК Російської Федерації закріплює пряму вказівку про те, що відказоодержувачу в заповіті може бути підпризначений інший відказоодержувач на той випадок, якщо призначений в заповіті відказоодержувач помре ще до відкриття спадщини або одночасно зі спадкодавцем, або відмовиться від прийняття заповідального відказу або не скористається наданим йому правом на отримання заповідального відказу, або позбудеться права на отримання заповідального відказу у відповідності до правил, передбачених п. 5 ст. 1117 ЦК Російської Федерації.

    По-третє, смерть людини є одним з найпоширеніших юридичних фактів. Вона визнається достатньою підставою для припинення суспільних відносин, які в свою чергу врегульовуються тими або іншими юридичними нормами (наприклад, адміністративними, цивільними, земельними, фінансовими й ін.). Не є якимось винятком з цього правила і смерть основного відказоодержувача, яка була підтверджена в порядку, що передбачений чинним законодавством. Тому вищезгадана особа, яка помирає до моменту відкриття спадкової маси чи водночас із заповідачем не зможе взяти участі в прийнятті на свою користь майнової вигоди, яка передбачена заповідальним відказом.

    По-четверте, тільки в окремих випадках, що названі відповідним законом, людина визнається померлою. Наявність вищенаведеного юридичного факту повинен встановити виключно суд, якщо за місцем постійного проживання згаданої особи не буде жодних відомостей про місце її перебування протягом 3-ох років, а якщо вона пропала безвісти за наявності тих юридичних фактів, кожен з яких загрожував їй смертю чи дають підставу припускати її загибель від нещасного випадку, – протягом 6-ти місяців. У випадках, що передбачені ЦК України, зазначена процедура не повинна оминути й відказоодержувачів. Тому вказані суб’єкти, які будуть визнані померлими, не зможуть отримати від спадкоємців майнову вигоду, що передбачає заповідальний відказ.

    По-п’яте, треба пам’ятати про те, що передача спадкоємцем за заповітом на користь відказоодержувача вигоди, яка охоплена заповідальним відказом, можливе тільки на протязі певного строку. Під останнім необхідно розуміти 6-місячний проміжок часу. А відлік останнього в свою чергу розпочинається з дня оголошення нотаріусом про відкриття спадкової маси. Таке правило поширюється й на відказоодержувачів. Тому вказані особи, які пропустили наведений строк, і в порядку, що закріплений ЦК України, не поновили його, не зможуть прийняти вигоду, яка передбачена заповідальним відказом.

    По-шосте, прийняття відказоодержувачем від спадкоємця за заповітом вигоди, що охоплена заповідальним відказом, має диспозитивний характер. Отже, вищенаведена особа може не вимагати від спадкоємців вчинення дій, що є предметом згаданого розпорядження. Тому, відказоодержувач, що обрав зазначений варіант своєї правомірної поведінки, не прийме майнову вигоду, яка передбачена заповідальним відказом.

  По-сьоме, негідні спадкоємці не закликаються до прийняття спадкової маси. У певних випадках, вичерпний перелік яких закріплено відповідним законом, вказана заборона не повинна оминути й недобросовісних відказоодержувачів. Таким чином, зазначені особи, вчинивши неправомірні та аморальні діяння, які спрямовані супроти заповідача і/чи будь-кого з потенційних спадкоємців, (наприклад, посягнули на життя і/або майно будь-якої зі вищенаведених осіб та зазначеними діяннями сприяли залученню до участі в розподілі спадщини в них самих чи в якихось інших суб’єктів) не братимуть участі в прийнятті майнової вигоди, що передбачена заповідальним відказом.

   По-восьме, відсутність у національному законодавстві юридичних фактів, які є достатніми підставами для підпризначення відказоодержувача викличе   неминучу появу відповідних наслідків. Зокрема принцип свободи заповіту буде зазнавати істотного звуження. Вищевказане судження пояснюється тим, що у випадку неприйняття основним відказоодержувачем майнової вигоди, яка охоплена заповідальним відказом, зазначену особу не буде ким замінити. Тобто зміст заповіту в частині такого розпорядження не реалізується.